Слід зазначити, що ділові стосунки з представництвом будь-якої ТНК невигідні для українських підприємств ще й тим, що українські арбітражні суди не мають права розглядати позови до відповідачів, не зареєстрованих в Україні (а саме до цієї категорії належать представництва). Тому юридично неможливо подати в Україні позов до представництва іноземної ТНК навіть за умови явного невиконання нею договірних зобов'язань. При цьому повноваження представництва (як і повноваження окремих посадових осіб) завжди можуть бути «відкориговані» в інтересах материнської компанії. Оскільки зміни в статуті не мають жодної прив'язки до умов договору, то постфактум мова завжди може зводитися до перевищення представництвом повноважень при укладанні договору, що автоматично робить договір необов'язковим для виконання з боку ТНК.

Часто реальною метою інвестування в українські підприємства є їх усунення з ринку. Показовим є приклад української харчової компанії, що, як і всі українські виробники, була відносно погано забезпечена капіталом, однак за рахунок дешевої місцевої сировини, знання ринку, доброї репутації та налагодженої системи збуту характеризувалася значним потенціалом. Внаслідок великих інвестицій, зроблених у формі обладнання (як виявилося згодом, застарілого і використовуваного), іноземному інвестору вдалося отримати контроль над новоствореним спільним підприємством (при цьому переважання іноземної власності було зафіксоване не в останню чергу внаслідок завищення вартості інвестованого обладнання). При цьому саме обладнання виявилося «збірним» і непристосованим до поєднання в комплексі, отож для його налагодження довелося відволікати кошти з уже існуючого виробництва і брати кредит. У результаті фінансове становище підприємства відчутно погіршилося, а «іноземний інвестор» зі свого боку всіляко затягував розв’язання проблем. Залучені підприємством експерти Міжбанківської служби безпеки «Скіф» встановили, що цей інвестор одночасно був одним з власників іноземної компанії,

котра за цей час, користуючись кризою на українському підприємстві, встигла захопити значну частку ринку.

У багатьох випадках гарантією надійності при виборі іноземного контрагента вважають високий показник обороту (продажів). Насправді значення цього показника суттєво перебільшується, оскільки у певних галузях (це характерно, наприклад, для торговельних компаній) навіть при значних оборотах величина власних активів може залишатися відносно малою (так, у мережі Wal-Mart Stores, річний прибуток становить лише 3,26% від обороту ). Тому реальна фінансова стійкість багатьох торговельних компаній може бути поставлена під сумнів. Приклад - банкрутство всеамериканської торговельної мережі W.T.Grant, (яка виявилася неплатоспроможною при тому, що показники обороту під впливом постійних розпродажів були достатньо високими, а також недавні повідомлення про імовірне банкрутство мережі K-mart, котра у 2000 р. за оборотом (37 млрд. дол.) займала 100-те місце у світі і 36-те у США, при показниках зайнятості 52 тис. працівників. Особливо характерним високе співвідношення обороту до власних активів є для базованих на мережі Інтернет торговельних мереж, яких як, наприклад, мережа віртуальних магазинів «Amazon», котра за показниками річного обороту (2,76 млрд. дол.) займала у 2000 р. 544-те місце у світі і практично у цей же час стала предметом дискусій щодо можливості її порятунку від реальної загрози банкрутства.

Таким чином, проведений аналіз дозволяє зробити висновок щодо необхідності, з одного боку, кваліфікованого урядового регулювання діяльності іноземних ТНК із урахуванням державних інтересів України та її стратегічних пріоритетів з метою зміни структури прямих іноземних інвестицій в бік більш перспективних для національної економіки галузей, а також унеможливлення латентного трансферту коштів з національної економіки, а з іншого боку, - не менш важливим виявляється і підвищення професійного рівня управлінського персоналу українських компаній, задіяних у зовнішньоекономічних відносинах, для уникнення можливих помилок і прорахунків у цій сфері.

Слід відзначити значну економічну потужність транснаціональних корпорацій (ТНК): на 70 тис. ТНК із підконтроль-ними їм 690 тис. закордонними філіалами припадає 19 трлн. доларів США світових продажів. Завдяки ТНК обсяг накопичених прямих іноземних інвестицій (ПІ) у 2004 р. сягнув 9 трлн. доларів США. До того ж ТНК стали потужним рушієм комерціалізації науки, обміну високими технологіями, розвитку високотехнологічного виробництва, їхня частка в глобальних витратах на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) становить 46 %, 70 % комерційних витрат припадає на дослідження та розробки (450 млрд. доларів США). Нині 500 найпотужніших ТНК реалізують 80 % виготовленої у світі продукції електроніки і хімії, 95 % - фармацевтики, 76 % - маши-нобудування. Майже 70 % усіх закордонних інвестицій контролюють 85 ТНК. Регіонами (країнами) походження близько 90% найбільших у світі ТНК є США, країни Європейського Союзу (ЄС) та Японія '. На-прикінці XX ст. половина світового ВВП вироблялася транснаціо-нальними компаніями. Найбільші з ТНК {General Motors, Ford, IBM, Royal Dutch Shell, Exxon/Mobil, General Electric, British Petroleum) розпоряджаються коштами, сума яких перевищує розмір національ-ного доходу багатьох держав, а міжнародний характер операцій ста-вить їх практично поза контролем національних органів влади.

За цих умов головним завданням держави стає реалізація по-літичних і соціально-екологічних програм. Для їх фінансового забез-печення вона повинна контролювати процес розвитку й транснаціоналізації корпоративного сектора вітчизняної економіки та спря-мовувати його у позитивне русло, у тому числі шляхом укладання міжнародних угод і рекламування вітчизняних брендів на світовому ринку.. .

На сучасному етапі транснаціоналізація вітчизняних підприємств відбувається переважно за рахунок імпорту факторів виробництва Про це свідчить порівняно низький рейтинг України за індексом Outward FD1'„Performance. Index