2002 - 2004 порівняно з індексом Inward FDI Performance Index 2002 - 2004, що розраховуються за World investment report (ЮНКТАД). Перший індекс визначає транснаціональну актив-ність підприємницьких структур щодо експорту ПІІ, другий характеризує ступінь притоку ПІІ. За цими індексами Україна серед 140 країн світу посіла 100 та 71 місце відповідно (Росія - 24 та 88 місце) 2. Саме тому в Україні слід створювати якомога більше верти-кально і горизонтально інтегрованих корпорацій та промислово-фі-нансових груп (ПФГ), які здатні стати базисом для формування корпо-ративно-коопераційного каркасу національної економіки й активними експортерами.
Організаційними формами виходу вітчизняних компаній на тран-снаціональний рівень можуть бути: створення за участю українських суб'єктів спільних підприємств (СП), ТНК, реалізація спільних проек-тів. Поки що, через брак коштів, основною формою транснаціоналізації є СП (засновані насамперед шляхом кооперування) а внеском в їхні статутні фонди з боку вітчизняних компаній є переважно основні фонди, іноді - інтелектуальна власність.
У стратегії1 виходу компаній на транснаціональний рівень обо-в'язково повинні враховуватися особливості країни. У теоретичних дослідженнях доводиться, що створення ТНК має відбуватися за еволюційною моделлю поступового нарощування амбіцій компанії, тобто за моделлю EPRG (етноцентризм - поліцентризм — регіоналізм).
В Україні за надмірного розвитку окремих виробництв і обмеженої місткості внутрішнього ринку певні підприємства, зде-більшого великі підприємства гірничо-металургійного, хімічного та нафтопереробного комплексів, не мали іншої альтернативи, ніж орієн-тація на зовнішні ринки. Створюючи "на ходу" механізми зов-нішньоекономічної діяльності, вони намагалися, навіть за демпінговими цінами, збувати продукцію й отримувати кошти для відтворення виробництва.
Форсування процесу транснаціоналізації з боку вітчизняних ком-паній за відсутності у них досвіду зовнішньоекономічної діяльності, відповідної інфраструктури та усталених диверсифікованих схем тор-гівлі призвело до того, що компанії встановлювали стихійні й тим-часові зовнішньоторговельні зв'язки, працювали на межі беззбитко-вості, не фінансували системні інноваційні заходи для збереження своєї конкурентоспроможності.
За галузями найбільшого ступеня транснаціоналізації на сьогодні досягли вітчизняні підприємства харчової промисловості та переробки сільськогосподарських продуктів, машинобудування (автомобілебуду-вання, авіабудування, ракетобудування, суднобудування), хімічної та нафтохімічної промисловості, металургії та оброблення металу. У географічному вимірі основними країнами-експортерами факторів виробництва в Україну є США, Великобританія, Нідерланди, Німеч-чина, Кіпр, Швейцарія, Росія; серед країн-імпортерів - Росія, Швейца-рія, Польща, Білорусь.
Існує два варіанти виходу вітчизняних промислових підприємств на світовий ринок - це продаж продукції країнам, що розвиваються, або участь у міжнародній кооперації, зокрема з розвиненими країнами. Перший варіант є проблематичним, оскільки світовий ринок уже поділено.
Від другого варіанта, який передбачає тривалу міжнародну ви-робничу та науково-технологічну кооперацію, виграють усі учасники: створюються нові робочі місця, кінцевий продукт стає дешевшим, країни отримують додатковий науково-технологічний імпульс, покра-щується їхній міжнародний статус. За приклад може бути підписаний Україною та Іраном у 1995 р. контракт про серійне виробництва літаків АН-140. Перший літак, створений спільними зусиллями, піднявся в повітря 2001 р. Компанія Safiran із 2003 р. почала експлуатацію на внутрішніх авіалініях іранської версії літака - IrAN-140. Цей досвід можна використати для підвищення конкурентоспроможності літаків "Руслан" на зовнішньому ринку, а саме залучити потенційних покупців
