цей процес ґрунтувався на високому рівні інтернаціоналізації економічних процесів, з одного боку, та на відповідних процесах пріоритетного розвитку взаємних економічних зв'язків суб'єктів економічної діяльності країн, що інтегруються, – з іншого. Україна за абсолютним рівнем досягнутої інтернаціоналізації своєї економіки (табл. 3.3) надзвичайно відстає від нинішніх членів ЄС і досить істотно – практично від усіх країн-претендентів, за дуже високого відносного рівня відкритості української економіки у сфері торговельних відносин. Поєднання них двох характеристик робить дуже проблематичним досягнення у близькій перспективі необхідних для інтеграції в ЄС рівнів інтернаціоналізації економіки України.
Таблиця 3.
Деякі показники інтернаціоналізації економіки в Україні, країнах – членах ЄС
та країнах – претендентах на членство в ЄС (1998) [17, 79]
Країна (група країн) | Обсяг експорту на душу населення | Обсяг експорту відносно ВВП, % | Обсяг прямих іноземних інвестицій на душу населення | Обсяг прямих іноземних інвестицій від-носно валовою утворення постійного капіталу, %
дол. США | рівень України відносно інших країн, % | дол. США | рівень України відносно інших країн, %
ЄС-15 | 7196 | 4,9 | 32 | 663 | 2,3 | 15,3
ЄС-11 | 7371 | 4,7 | 32 | 543 | 2,8 | 12,3
Греція (min) | 1416 | 24,7 | 16
Ірландія (max) | 19392 | 1,8 | 80
Італія (min) | 5384 | 6,5 | 27 | 53 | 28,3 | 1,4
Нідерланди (max) | 2655 | 0,6 | 55,2
Країни претенденти «першої хвилі» на членство в ЄС:
6 країн-претендентів | 1931 | 18,1 | 41 | 188 | 8,0 | 15,9
Польща (min) | 1121 | 31,2 | 26
Словенія (max) | 5572 | 6,3 | 57
Кіпр (min) | 70 | 21,4 | 3,5
Естонія (max) | 415 | 3.6 | 38.3
Україна | 350— | 40 | 15— | 8,8
Стосовно фактора географічного розподілу торговельних потоків слід звернути увагу на те, що, за даними Євростату, взаємна торгівля країн – членів ЄС становить 62,8 % їх зовнішньої торгівлі, причому в багатьох країнах-членах цей показник є вищим: у Португалії – 79,5 %, Бельгії й Люксембурзі – 73,8, Іспанії – 69,4, Австрії – 69,1, Данії й Нідерландах – 68,4%, а мінімальний показник (Велика Британія) дорівнює 55,5 % [17, 80].
З огляду на це надзвичайно важливою є орієнтація експортного потенціалу країни, яка випливає з переважного типу рівня та профілю міжнародної конкурентоспроможності суб'єктів економічної діяльності. В цьому аспекті слід зазначити, що розвиток експорту України за останні роки однозначно показує його переважну орієнтацію на країни, які не належать ні до СНД, ні до ЄС.
Характерно, що сама постановка нинішніми країнами-претендентами питання про повноправне членство в ЄС мала підґрунтям реальну переорієнтацію їхніх зовнішніх економічних зв'язків на країни – члени ЄС. Зокрема, в 1998-1999 pp. на них припадало в структурі експорту Польщі та Угорщини 70 %. В Україні ж цей показник у 2000 p. вийшов лише на рівень 15,9 % в експорті в ЄС та 20,8 % в імпорті з нього [17, 80].
Нині сам «профіль» міжнародної конкурентоспроможності українських експортерів, що базується головним чином на ціновій конкуренції у сфері напівфабрикатів та взагалі продукції з невисоким рівнем доданої вартості й незначним рівнем технологічності, об'єктивно штовхає країну скоріше в бік «третього світу», аніж регіональної інтеграції з високорозвиненими країнами ЄС.
3.3. Взаємозв'язок міжнародної інтеграційної стратегії та внутрішніх економічних перетворень в Україні
Участь країни – в процесах міжнародної економічної інтеграції передбачає взаємопов'язаний розвиток за двома векторами – у напрямі лібералізації руху товарів, послуг, капіталу й робочої сили, з одного боку, та створення країнами спільних економічних і політичних інститутів – з іншого. Причому на початкових етапах інтеграції, як правило, відчутно переважають лібералізаційні заходи («негативна інтеграція»), а на пізніших – заходи щодо розвитку спільних інституцій («позитивна інтеграція»). Однак ця логіка очевидно порушується у випадку інтеграції економіки країни в уже розвинутий міжнародний інтеграційний комплекс, яким, зокрема, є Європейський Союз. У даному разі зазначені вектори мають бути синхронізовані й реалізовані практично паралельно. Саме тому до нових країн – претендентів на членство в СС ставляться такі високі вимоги передусім з погляду інституційної готовності до перебування у складі ЄС.
Україна на сьогодні досягла певного прогресу на шляху економічної лібералізації, необхідної для інтеграції у світогосподарські структури й структури ЄС. Так, рівень середньозваженого імпортного тарифу на промислові товари вже знизився до 5,48 %, за повною номенклатурою товарів – до 7,14 %. Це вже не відрізняється істотно від рівнів зовнішнього імпортного тарифу ЄС (3,2 % у цілому, в тому числі 0,5 % – на готові вироби) і загалом відповідає вимогам Світової організації торгівлі (винятком тут є сфера сільськогосподарської та харчової продукції – 25,4%) [17, 81].
Однак загальний рівень лібералізації в Україні істотно знижується через наявність обмежень нетарифного характеру, головними з яких є на сьогодні численні непрозорі й у багатьох випадках довільні бюрократичні процедури, пов'язані із зовнішньоекономічним регулюванням, обтяжлива система внутрішніх податків і зборів, недосконалість антимонопольного регулювання, що спотворює умови конкуренції на внутрішньому ринку України. Фактично ці обмеження становлять один із проявів загальної інституційної неадекватності української економіки з погляду критеріїв ефективної участі в системі світогосподарських зв'язків і міжнародних інтеграційних угрупованнях. Такий висновок підтверджують оцінки провідних міжнародних організацій у цій галузі [17, 81].
За зведеним індикатором СБРР, що становить середнє з показників структурних реформ у таких сферах, як приватизація і реструктуризація
