За «індексом лібералізації» де Мело, Денізера та Гельбав 1997 p. Україна мала кумулятивний показник 2,55, тоді як, наприклад, Угорщина – 6,84, Польща – 6,81, Словенія – 6,77, Хорватія – 6,53, Чеська Республіка – 6,40 (навіть Росія мала 4,32) [17, 81].

За «індексом інституційної якості» Кауфмана – Крея – Зойдо-Лобатона та Ведер, який був складений для 1997-1998 pp. за 6 (Ведер – за 5) агрегованими компонентами (всього понад 300 компонентів) і змінюється в межах від -25 до +25, при середньому показнику для розвинутих країн 12,6, Україна мала середній показник –5,8 (–6,4 за індексом Ведер): показники Угорщини – відповідно +8,7 та +8,0. Словенії – +8,5 та +8,0, Польщі – +7,0 та +6,7, Чеської Республіки – +6,8 та +6,6. Естонії – +6,1 та +5,8 [17, 81-82].

За індексом конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму (Давос) Україна також посіла у 2000 p. 56-те місце серед 58 країн за індексом «поточної конкурентоспроможності» та 57-ме – серед 59 країн за індексом «динамічної конкурентоспроможності» [17, 82].

За всієї умовності наведених показників, індексів і рейтингів слід визнати, що в цілому такі низькі оцінки свідчать про істотну інституційну несумісність України з провідними сегментами світового господарства, і Європейським Союзом у тому числі. Без ужиття енергійних заходів щодо прискорення інституту цінних перетворень у країні її міжнародна інтеграційна стратегія перетвориться на голу декларацію.

Отже, аналіз наведених індикаторів економічного розвитку дає підстави зробити такі узагальнюючі висновки та сформулювати такі практичні рекомендації щодо міжнародної інтеграційної стратегії України.

Україна на сьогодні за досягнутим у цілому (саме в цілому, а не в окремих галузях чи виробництвах) рівнем економічного розвитку не може бути активним учасником найбільш зрілих форм міжнародних інтеграційних процесів у найрозвинутіших геоекономічних сегментах. За таких умов форсування входження країни в глобальні світогосподарські структури та особливо в структури Європейського Союзу завдало б суттєвої шкоди передусім самій Україні.

Неготовність до широкомасштабної міжнародної інтеграції не означає відмови від курсу на інтеграцію у зазначені структури як стратегічної мети України. Мова має йти про об'єктивно еволюційний, поступовий характер такого входження. Саме еволюційний підхід слід закласти і в чинну Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу, і в план дій щодо її реалізації. Такий підхід означає, що ми не повинні в поточному моменті відмовлятися від розвитку, ефективних коопераційних зв'язків на Сході чи за океаном, а тим більше руйнувати їх, обмежуючись лише одним стратегічним вектором Європейського Союзу.

Україна може значно прискорити створення передумов для ефективної міжнародної інтеграції національної економіки шляхом концентрації ресурсів у тих сегментах економічної структури, які визначають майбутнє світової економіки і створюють можливість для не наздоганяючого, а випереджаючого розвитку. Це висуває на перший план такі види економічної політики держави, як науково-технічна, інноваційна, освітня та інформаційна. В цих сферах необхідно законодавче встановити гарантовані мінімально допустимі рівні бюджетних та загальнодержавних витрат на зазначені цілі відносно ВВП країни, виходячи з рівня таких витрат у провідних країнах світу (а не міркувань поточного балансування державного бюджету), а також запровадити кримінальну відпові-даль-ність за порушення відповідних норм бюджетних витрат на вказані цілі.

Для об'єктивно можливого прискорення процесу формування інституційної готовності України до міжнародної економічної інтеграції необхідно, щоб саме інституційна, а не монетарно-стабілізаційна політика стала наріжним каменем філософії державного управління в Україні на нинішньому етапі її розвитку. Така політика має орієнтуватися передусім на створення як державних, так і суто ринкових інститутів, що сприяють генеруванню й розповсюдженню інновацій та формуванню визначального фактора сучасної конкурентоспроможності – людського капіталу; вона повинна спрямовуватися на створення рівноправних умов для підвищення міжнародної конкурентоспроможності українських фірм і компаній у відкритому конкурентному середовищі [17, 83].

Необхідно зрозуміти, що в України немає ресурсів для забезпечення економічного ривка в усіх галузях економічного комплексу країни. Неможливо бути конкурентоспроможними всюди. Тому нагальним завданням є забезпечення прискореного розвитку передусім у низці профільних науко- і техномістких галузей (аерокосмічна, виробництво нових матеріалів, окремі виробництва у фармацевтичній, електронній та електротехнічній промисловості), які вже сьогодні демонструють досить високий технологічний рівень і здатність до міжнародної конкуренції, а отже, і готовність стати «локомотивами» високотехнологічного зростання.

Для прискорення процесу формування в Україні умов для ефективної міжнародної інтеграції необхідно здійснювати курс на гармонізацію українського законодавства з правовою системою ЄС та глобальними нормами економічного регулювання (значна частина яких представлена нормами ГАТТ/СОТ). У цьому зв'язку слід подбати про створення ефективного механізму обов'язкової експертизи проектів правових актів, які вносяться у Верховну Раду. в Адміністрацію Президента та Кабінет Міністрів України, на предмет їх сумісності з чинними нормами глобального та європейського економічного регулювання. Разом з тим слід мати на увазі, що правові норми країн з розвинутими ринковими системами не можуть бути – без шкоди для економіки України – враз перенесені на український ґрунт. Мова має йти не про механічне копіювання, а про поступову, еволюційну адаптацію українського законодавства до системи міжнародних норм і правил.

Висновки

Отже,