міжнародним договором України. Консули України легалізують іноземні до-кументи, що подаються до офіційних органів України, відповідно до ст. 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94. Посвідчення консулами зазначених Стаття 79 Закону «Про міжнародне приватне право» визначає випадки судового Імунітету. Так, пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній дер-жаві та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України (аналогічні приписи містить ст. 125 ГПК України).
У разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України або міжнародним договором України.
Доручення судів України про вручення документів громадянам України, які постійно проживають за кордоном,
В Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судіє у справах, що виникають з цивільних та господарських правовідносин, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (ст. 81 Закону «Про міжнародне приватне право»).
Джерела правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Поняття джерела (форми) права включає два взаємопов'язаних аспекти. Це: а) зовнішня форма юридичного буття норм права; б) спосіб надання нормі (правилу поведінки) юридичної обов'язковості, тобто спосіб вираження державної волі.
Специфіка джерел правового регулювання ЗЕД визначається одночасним підпорядкуванням зовнішньоекономічних відносин двом відносно самостійним, взаємопов'язаним системам права: національному (українському) праву та міжнародному праву. Відповідно, систему джерел правового регулювання ЗЕД утворюють як національно-правові, так і міжнародно-правові форми.
Залежно від способу вираження (формування) права традиційно виділяють такі основні види джерел права:
нормативно-правовий акт;
правовий звичай;
нормативний договір;
судовий прецедент.
Нормативно-правові акти (на чолі з законами) відіграють провідну роль у системі джерел правового регулювання ЗЕД. Господарсько-правова природа з економічних відносин вимагає їх регулювання шляхом комплексного за-стосування публічно-правових та приватноправових інструментів. З цим пов'язане явище регулювання ЗЕД нормативно-правовими актами, що належать до різних галузей права, як-от:
Конституційного п. 9 ст. 92 Конституції України
встановлює принцип, згідно з яким виключно законами України визначаються засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
господарського (актом господарського права є, передусім, рамковий Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»), яке визначає правовий статус суб'єктів ЗЕД, правила здійснення окремих видів ЗЕД, форми і засоби державного регулювання ЗЕД, правила конкуренції у сфері ЗЕД, відповідальність за порушення порядку здійснення ЗЕД та ін.;
цивільного, кодифікаційним актом якого є Цршільний кодекс України, що згідно з фундаментальним загально правовим принципом пріоритету спеціального закону перед законом загальним - субсидіарно застосовується до господарських (у тому числі, зовнішньоекономічних) відносин у разі відсутності відповідних норм у актах господарського законодавства;
міжнародного приватного, кодифікащйним актом
якого є Закон України від 23 червня 2005 р. «Про міжнародне приватне право». Цей закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом:
визначення застосовуваного права;
процесуальна правоздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб;
підсудність судам України справ з іноземним елементом;
виконання судових доручень;
визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів;
фінансового, що регулює питання оподаткування (у тому числі, міцного обкладення) ЗЕД та фінансового контролю за здійсненням цієї діяльності;
адміністративного, що встановлює, зокрема, процедури митного контролю і митного оформлення, порядок провадження у справах про порушення митних правил;
природно-ресурсного - в частині встановлення правових умов використання природних ресурсів України іноземними суб'єктами господарювання.
Здійснення ЗЕД за межами України підлягає регулюванню також законами відловідного держав.
Правовий звичай являє собою санкціоноване державою правило поведінки, що склалося в суспільстві в результаті його багаторазового і тривалого застосування. Звичай є важливим джерелом правового регулювання ЗЕД, передусім, у сферах міжнародної торгівлі, міжнародного торговельного мореплавства та міжнародних грошових розрахунків. Суттєва роль звичаю в регулюванні ЗЕД прямо визнається законодавством України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», суб'єкти ЗЕД при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України. Згідно з ст. 4 ст. 28 Закону України від 24 лютого 1994 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж», в усіх випадках третейський суд приймає рішення згідно з умовами угоди і з врахуванням торгових звичаїв, що стосуються даної угоди.
Застосування звичаю як джерела правового регулювання договору міжнародної кугавт-продажу прямо передбачено у Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 р.). Згідно з ст.9 зазначеної Конвенції, сторони пов'язані тим звичаєм, щодо якого вони домовилися. За відсутності угоди про інше вважається, що воші мали на увазі застосування до свого договору звичаю, про який воші знали або повинні були знати і який у міжнародній торгівлі є широко відомим та постійно дотримується у відповідній галузі торгівлі. Окрім того, в силу ст. 8 Конвенції при тлумаченні наміру сторони як один з основних критеріїв повинні враховуватися звичаї.
Враховуючи значну роль звичаїв міжнародного ділового обороту в регламентації міжнародних економічних зв'язків та складнощі встановлення їх змісту та застосування (в силу неписаного характеру), авторитетні міжнародні організації укладають своєрідні