і послуг:
Орієнтованість експорту на переважно сировинну спрямованість, здебільшого (близько 70%) чорної металургії, що складається з продукції – 32%, хімічної промисловості – 12%, харчовий промисловості – 10%, машинобудівної – 10%;
Орієнтованість імпорту на життєво необхідну продукцію – нафту, газ – 52%, продукцію машинобудування – 13%, вугілля, що коксується, медикаменти, продукти харчування;
Украй нерівномірне розміщення експортного потенціалу України, коли 4 з 25 регіонів дають більш 50% експорту (Дніпропетровська, Донецька, Луганська й Одеська області);
Висока орієнтованість зовнішньої торгівлі України на республіки СНД (до 70% зовнішньоторговельного обороту);
Превалювання матеріалоємного устаткування в експорті продукції машинобудування.
Географічна структура зовнішньої торгівлі України носить відносно стабільний характер. На початку 2004 р. домінуючу роль у цій галузі продовжують грати Російська Федерація (53% українського імпорту), Туркменістан, Білорусь, Казахстан, Китай, Туреччина, Німеччина, Польща, Італія й Угорщина. Однак у порівнянні з відповідним періодом попереднього року імпорт із країн СНД зменшився на 15,7%.
З огляду на припинення існування Ради Економічної Взаємодопомоги і СРСР, уведення власних валют, перехід до світових цін у торгівлі один з одним і інші причини, що обумовили значний спад зовнішньої торгівлі, фахівці в той же час указують на фактори, що сприяють зниженню ефективності експортної політики. До основного з них відносяться:
Загальний стан економіки країни;
Низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції;
Перевищення національної собівартості більшості товарів рівня світової ціни;
Рівень планування і керування зовнішньоекономічною діяльністю;
Розрив існуючих раніше міжреспубліканських зв'язків;
Невідповідність українських товарів світовим стандартам;
Збитковість продукції багатьох підприємств;
Велика зовнішня заборгованість;
Нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності;
Тверде регулювання на національному рівні основних товарних ринків;
Перевага закритих міжнародних ринків унаслідок глибокої транснаціоналізації;
Дискримінаційна і конкурентна політика окремих держав;
Економічне становище торгових партнерів;
Глобалізація і лібералізація міжнародної торгівлі.
У сформованих обставинах основна стратегічна задача для України – перехід до розвитку економіки, орієнтований на експорт, і отже, на виробництво товарів, здатних конкурувати на світовому ринку. Заходи для стабілізації і нарощування експорту можуть бути наступні:
Підтримка державою приватного вітчизняного капіталу;
Стимулювання найбільш ефективних фірм і підприємств;
Контроль і надання допомоги в підвищенні рівня кваліфікації експортерів;
Створення інвестиційних організаційних і технічних умов для підвищення конкурентоспроможності українських товарів і послуг;
Визначення напрямків експортної спеціалізації галузей.
Поки ж на сьогоднішній день частка України у світовій торгівлі в десятки разів нижче, ніж у промисловому виробництві, хоча свої зовнішньоторговельні операції Україна здійснює більш ніж з 180 країнами світу.
Відомо, що Україна виробляла й може виробляти цілий спектр наукоємної, складної машинно-технічної продукції: літаки, автобуси, автомобілі, трактори, комбайни, суда різного призначення, ракетні комплекси, верстати, турбіни, засоби зв'язку, електроніку, радіо- і телеапаратуру тощо. Реально основними експортерами конкурентної на світовому ринку продукції можуть швидко стати підприємства воєнно-промислового комплексу, на яких зосереджені високоякісне обладнання, сучасна технологія, висококваліфіковані фахівці.
Побачити об’єктивну картину можна, якщо проаналізувати показники експортно-імпортного руху за 2004 рік (мал. 1,мал. 2, мал. 3)
З діаграми можна помітити, що значна доля експорту приходить на країни СНД (здебільшого на Росію).
У товарній структурі вивозу переважають вироби чорної металургії, залізна руда і кокс, продукти харчової промисловості. Промисловий потенціал України достатній для надходження валюти, необхідної для сплати зовнішнього боргу, закупівлі найнеобхіднішого імпорту та оплати інших загальнодержавних потреб.
Зовнішньоторгові організації та інші виконавчі структури повинні не тільки реалізовувати продукцію а традиційних ринках, а й виходити на нові перспективні регіони (особливо в Азію, Африку, Латинську Америку та Австралію). Найважливішою формою економічного співробітництва з країнами близького зарубіжжя нині є взаємний обмін різними видами сировини, готової продукції та наукове співробітництво. Однак необхідними є послідовна і радикальна перебудова механізму економічних зв'язків, здійснення кардинальних заходів для їх оптимізації. Зокрема, передбачено захист економічних інтересів України через встановлення митного кордону з республіками колишнього СРСР. Підписано обопільні угоди з Росією та Білоруссю про співробітництво у галузі зовнішньоекономічної діяльності, які не допускають реекспорту товарів, до яких інші учасники угоди застосовують заходи регулювання. Реекспорт таких товарів має здійснюватися лише за письмової згоди та на умовах, що визначаються уповноваженим органом держави, яка є виробником цих товарів. Україна вивозить до країн СНД кам'яне вугілля, чавун прокат чорних металів, залізну руду, самородну сірку, цемент, сіль, промислове устаткування, автобуси, тепловози, екскаватори, продукцію хімічної промисловості, цукор, масло, фрукти, консерви тощо. В загальному обсязі вантажів, які щороку вивозяться з України у ці країни, найбільшу частку мають коксівне вугілля і чорні метали. Понад 72 % наших поставок отримує Росія. Також, значними споживачами залізної руди, чорних металів, які надходять з України, є Поволжя, Північний Кавказ. Певна кількість чорних металів, зокрема прокату, вивозиться з України до Санкт-Петербурга, Білорусі, держав Балтії, Молдови, цукор - в усі республіки колишнього СРСР (за винятком Молдови), м'ясо, масло, м'ясні вироби - здебільшого в Росію.
В Україну з інших республік колишнього СРСР найбільше ввозить Росія -41,7%. Це - нафта, газ, ліс, папір, деякі марки чорних і кольорових металів, машини, устаткування та інша продукція.
Білорусь постачає в Україну трактори, вантажні автомобілі, електронно-обчислювальні машини, мінеральні добрива, ліс, папір; Казахстан - кольорові метали, шкірсировину, концентрати кольорових металів; Молдова - продукцію приладобудування, виноробної промисловості, килими, виноград;республіки Середньої Азії - газ, бавовну, концентрати кольорових металів, тканини, каракуль; республіки Закавказзя - нафту і автомашини, алюмінієвий прокат, чай, фрукти, вино, тютюн; держави Балтії - електротовари, трамваї, пральні машини, холодильники, радіоприймачі, мікроавтобуси, рибу і рибопродукти, трикотажні і галантерейні вироби та інші товари широкого вжитку.
У торговій політиці України з іншими країнами світу усе ще просліджується різного роду обмеження: ліцензії, квоти, податки й ін. міри, хоча перевага віддається політиці