експорту понад 2/3 – це продукція обробної промисловості, причому її питома вага постійно зростає, а менш ніж 1/3 – сировина і продовольчі товари [13, 46].
Високими темпами зростає міжнародна торгівля машинами і обладнанням, продукцією електротехнічної промисловості.
В експорті дедалі більшого значення набуває наукомістка продукція. Це спричинило розширення торгівлі послугами. Темпи зростання торгівлі послугами у 90-ті роки значно перевищили темпи зростання міжнародної торгівлі "видимими" товарами. Експорт – імпорт послуг стимулює міжнародну торгівлю товарами виробничого характеру.
Характерною рисою сучасного етапу є збільшення частки торгівлі індустріальних країн між собою. На неї припадає понад 70 % всесвітньої торгівлі. Частка країн, що розвиваються, у світовій торгівлі не досягає і 20 %. Економічно менш розвинуті країни намагаються посилити свої позиції в світовій торгівлі, диверсифікуючи її, тобто одночасно розвиваючи багато її напрямків та розширюючи асортимент товарів [13, 47].
Важливого значення в сучасних умовах набуває торгівля патентами, ліцензіями, ноу-хау та іншими експертними документами і пов'язаний з нею обіг товарів, послуг, капіталів.
2.3. Типи зовнішньоторговельної політики держав
Для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава законодавче встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної політики. Ними держава намагається забезпечити найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Так держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин.
Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики:
політика вільної торгівлі;
політика протекціонізму [13, 46].
Політика вільної торгівлі – це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Вона базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєс-т-ра-ційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку проду-к-тивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.
Протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням системи обмежень імпорту.
Проводячи політику протекціонізму, держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, своєю чергою, веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекці-онізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.
Виділяють декілька форм протекціонізму [13, ]:
селективний – скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;
галузевий – скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;
колективний – проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;
прихований – здійснюється методами внутрішньої економічної політики.
Стосовно того, що і для якої країни краще – політика вільної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузьких галузях. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.
Україна у міжнародній торгівлі віддає перевагу політиці вільної торгівлі, але водночас вибірково проводить політику протекціонізму стосовно певних країн і груп товарів.
Станом на липень 1997 р. Україна уклала угоди про вільну торгівлю з такими країнами [13, 47]:
а) ратифіковано обома сторонами – Білорусь, Росія;
б) ратифіковано Україною – Азербайджан, Вірменія, Грузія, Естонія, Латвія, Молдова, Туркменистан, Узбекистан;
в) не ратифіковано – Казахстан, Литва. Країни, з якими Україна уклала торгово-економічні угоди з встановленням режиму найбільшого сприяння, або національного режиму:
а) ратифіковано обома сторонами – Австрія, Болгарія, Греція, Естонія, Єгипет, Індія, Китай, Туреччина;
б) ратифіковано Україною – Алжир, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Великобританія, В'єтнам, Гвінея, Німеччина, Данія, Ізраїль, Польща, Індонезія, Італія, Канада, Лівія, Нідерланди, Південна Корея, Словенія, Франція, Швейцарія;
в) не ратифіковано – Білорусь, Угорщина, Грузія, Об'єднані Арабські Емірати, КНДР, Ліван, Латвія, Литва, Молдова, Монголія, Румунія, Словаччина, Туніс, Фінляндія, Хорватія, Чехія.
Крім того, укладені контингентні угоди з Киргизстаном, Туркменистаном, Росією, Узбекистаном, які передбачають, що режим вільної торгівлі не поширюється на певні групи товарів.
Незважаючи на це, порівняно з іншими країнами колишнього соціалістичного табору економіка України є найменш відкритою, що підтверджують дослідження.
Центральноєвропейський університет проаналізував відкритість економік нових незалежних держав. Дані наведено у табл. 2.3. Відкритість економіки – це відношення сумарного обсягу експорту, імпорту і нефакторингових послуг до ВНП (%).
Таблиця 2.
Характеристика відкритості економік країн [13, 48]
Країни | 1991 р. | 1993 р. | 1994 р.
Албанія | 110 | 96 | 68
Білорусь | 118 | 100 | н/д
Болгарія | 119 | 96 | 105
Естонія | 113 | 143 | н/д
Киргизстан | 81 | 70 | н/д
Угорщина | 74 | 69 | 57
Латвія | н/д | 153 | 128
Литва | 136 | 149 | 94
Польща | 46 | 45 | 45
Румунія | 58 | 52 | 54
Росія | 114 | 71 | 50
Словаччина | 156 | 140 | 134
Словенія | 118 | 124 | 100
Україна | 19 | 34 | 42
Дані таблиці свідчать, що Україна станом на 1994 р. знаходилася на останньому місці за темпами зростання відкритості економіки. Але сучасна економічна політика уряду України свідчить про прийнятий курс на відкритість економіки та широку інтеграцію у світове господарство.
Отже, світова (всесвітня) торгівля – це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів. Її ще можна трактувати як відносини країн з метою експорту та імпорту товарів та послуг.
Розділ 3. Міжнародний