На території ВЕЗ діють пільгові податки, митні, валютно-фінансові та інші відповідні умови діяльності як національних, так і зарубіжних суб'єктів підприємництва. Метою створення ВЕЗ є залучення іноземних інвестицій, поява нових робочих місць, освоєння та впровадження у виробництво прогресивних технологій, збільшення виробництва товарів на експорт і для потреб внутрішнього ринку, розвиток ринкової інфраструктури, обмін передовим управлінським досвідом та ін. У міжнародній практиці нараховується понад 20 різновидів ВЕЗ: митні, безмитні, експортні, виробничі, зовнішньоекономічні, спільні підприємства тощо. Вони можуть бути як комплексними, так і певного функціонального типу – транзитні, митні, експортні, банківські, туристичні та ін. [17, 249]

Так, у вільних торговельних зонах створюється пільговий експортно-імпортний режим для перевезення, обробки і зберігання вантажів тощо. Складовими елементами таких зон є вільні порти, безмитні склади, транзитні зони тощо. В Україні перший вільний порт було створено в Одесі у 1817 p. Такі порти, як правило, перетворювалися на ВЕЗ,

У 84 країнах світу нині нараховується понад 1000 ВЕЗ різних типів, на які припадає майже 20% загального світового торгового обороту. Тільки, у США існує до 240 зон вільної торгівлі. Особливістю ВЕЗ у США є підвищення підприємцями ціни на товар за відсутності мит та інших оподаткувань. ВЕЗ створюються на різній за розміром території. В Китаї, наприклад, вони займають площу від 300 до 35 тис. км2, охоплюють цілі міста приморського поясу. В Бразилії ВЕЗ займає територію 3,6 млн км2. [17, 249]

ВЕЗ прискорюють розвиток окремих регіонів і економіки країни загалом, підвищують ефективну зайнятість населення, рівня життя, сприяють встанов-лен-ню тісних економічних зв'язків між країнами тощо. Для інвесторів вигода від ВЕЗ полягає у зменшенні витрат на робочу силу, сировину, енергоносії та ін.

У країнах з різним рівнем розвитку економіки ВЕЗ створюють з різною метою. У розвинутих країнах – передусім для сприяння національним компаніям у виході на зовнішні ринки збуту та розширенні їх. У слаборозвинутих – з метою залучення іноземних інвестицій і водночас передових технологій тощо. Завдяки створенню ВЕЗ пільгові умови їх діяльності в деяких країнах поширюються на розташовані поблизу регіони та окремі підприємства, а певні типи та різновиди таких зон починають частково виконувати функції більш розвинутих.

У жовтні 1992 p. Верховна Рада України прийняла Закон «Про загальні принципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»" У цьому законі висвітлено процедуру створення ВЕЗ на території нашої держави, але питання управління, зміни податкового, митного, правового режиму тощо з'ясовані недостатньо. Тому необхідно насамперед вдосконалити законодавчу базу, прийняти державну програму регіонального розвитку, а також розробити і прийняти методику техніко-економічного обґрунтування доцільності створення таких зон. Доцільно створити в Україні кілька ВЕЗ усіх типів з метою вивчення механізму їх функціонування [17, 250].

Найбільш сприятливі умови для створення ВЕЗ – у Закарпатті, Одесі, Львівській області, Криму, Донецьку, Харкові. Для цього необхідно сформувати стабільне і досконале законодавство, передусім забезпечити гарантії недоторканності іноземного капіталу, ефективне страхування іноземних інвестицій, надати раціональні пільгові умови вітчизняним та іноземним інвесторам. Найбільш розвинутим типом ВЕЗ є технополіси.

Технополіс – найвища форма інтеграції продуктивних сил (зокрема, людини, науки, техніки, інформації), венчурного капіталу, фінансово-кредитних інститутів і держави в процесі виробництва з метою прискореного розвитку відсталих регіонів, поглиблення НТР і створення досконалішого суспільства.

Основними структурними елементами технополісів є науково-дослідні інститути, крупні компанії, інвестиційні банки, венчурні підприємства, консультаційні фірми з проблем управління, обчислювальні центри, державні органи. Ці елементи розташовують у промислових зонах, наукових містечках і житлових квартирах. У вузькому значенні технополіси є центрами новітньої технології [17, 250-251].

4.2. Сутність та умови реєстрації офшорних компаній

Офшорний бізнес (анг. off-shore – за берегом) – бізнес компаній в центрах спільного підприємництва за межами країни, в якій він зареєстрований, але не підпадає під дію національного законодавства, отримує пільговий режим для фінансово-кредитних операцій з іноземними резидентами в іноземній валюті.

Офшорний бізнес отримав поширення в середині 70-х років. Капітал, який функціонує в цій сфері бізнесу, становить до 500 млрд. дол. Основними причинами його виникнення й інтенсивного поширення є:

1) значна ліберальність податкового законодавства в офшорних регіонах;

2) можливість реєстрації нерезидентських компаній;

3) високий ступінь розвитку міжнародних телекомунікацій, транспортної мережі, банківських послуг;

4) мінімальні обмеження на певні види ділової активності;

5) економічна (стабільність курсу національної валюти, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності та ін.) та політична стабільність [17, 254]

Найадекватнішою формою підприємств для здійснення офшорного бізнесу є корпорації. Це зумовлено тим, що створення корпорації та надання їй права отримання прибутку дає змогу зменшити величину індивідуального по-дохідного податку, оскільки податок на прибутки корпорацій нижчий) і розширити способи його законного зниження. Крім того, таке зниження можливе шляхом реєстрації в країнах з пільговим режимом оподаткування. Ці причини та високий податковий прес на підприємства в Україні у 1991-2000 pp. стали найважливішим чинником відтоку за кордон понад 35 млрд. дол., зосереджених на рахунках іноземних банків.

Більшість країн з офшорними регіонами використовують при реєстрації юридичних осіб британське Прецедентне право, згідно з яким корпорація вважається резидентною за місцем її розташування (мається на увазі країна, де корпорація зареєстрована, а її керівництво має постійне місце проживання). Якщо корпорація не має джерел доходів, пов'язаних з резидентами країни реєстрації, то вона звільняється від оподаткування свого прибутку. Більше того, в переважній більшості офшорних регіонів застосовують системи пільгового оподаткування навіть для резидентів корпорацій.