Таким чином, товарний обмін між Україною і ЄС відбувається переважно на міжгалузевій основі, що суттєво зменшує матеріальну базу реальної економічної інтеграції.

Незначні від потенційних можливостей розміри і однобічна спрямованість зовнішньоторговельних зв'язків, низька конкурентноздатність продукції ряду галузей – металургії, хімічної і деяких видів харчової промисловості. Їх висока енергомісткість, переважно сировинна спрямованість експорту, значна доля в українському експорті товарів з низьким рівнем переробки, що виснажує ресурсну базу країни, скорочення частки експортної продукції обробної промисловості, нераціональність товарної структури імпорту, 40% якої припадає на енергоносії, деформована географічна структура експорту та імпорту – все це є показником кризових явищ, що поки не зжиті остаточно. Україна експортує стратегічну сировину (деревину та вироби з неї, неблагородні метали та вироби з них тощо), водночас імпортуючи товари, які здатна виробляти сама на конкурентоспроможному рівні (оптичні прилади та апарати, фотографічні та ін.). Незважаючи на те, що Україною досягнуто в цілому позитивного сальдо в експортно-імпортних операціях, все ж таки їх структура суперечить національним пріоритетам і не дозволяє вирішувати завдання швидкої інтеграції у світову економічну систему [11].

Прискорений розвиток економіки України пов'язаний з розвитком експорту продукції обробної промисловості, наукоємних та високотехнологічних виробництв, з розгортанням виробничої кооперації з розвинутими країнами світу. Регулювання зовнішньоекономічних відносин може забезпечити участь у глобалізаційних процесах сучасності лише у разі підвищення конкуренто-спроможності вітчизняних виробів, створення сприятливих умов для розвитку внутрішнього виробництва, залучення іноземних інвестицій, активній співпраці з ЄС, СНД та міжнародними організаціями.

Аналіз географічної структури та динаміки зовнішньоторговельних зв'язків України з ЄС (додаток 2) свідчить про те, що не дивлячись на деяку активізацію цих зв'язків, вони за своїм обсягом є незначними, при цьому більш як половина всіх зовнішньоторговельних потоків з європейськими країнами припадає лише на дві з них – Німеччину та Італію.

Знижуються експортні поставки до ряду країн Східної Європи, що переорієнтували свої експортно-імпортні зв'язки на промислове розвинені країни. Досить високий рівень однобічної імпортної залежності від Росії, особливо щодо енергоносіїв, що загрожує економічній безпеці країни.

Щодо торгівлі з іншими країнами світу, торгівля з країнами далекого зарубіжжя не набула істотних змін у 2002 році. Зовнішньоторговельний обіг товарів, послуг, робіт з іншими країнами світу склав 29109,4 млн. дол. США, що на 15,7% більше від рівня 2001 р., в тому числі експорт – 15204,8 млн. дол. США (більше на 17,1%), а імпорт – 9263,8 млн. дол. США (більше на 13,3%). Склалось позитивне торгівельне сальдо у сумі 6,0 млрд. дол. США, що збільшилось на 836,3 млн. дол. США, компенсуючи таким чином відмінне сальдо, досягнуте в торгівлі з країнами СНД. Основні експортні поставки товарів та послуг здійснювались в країни Європи (34,1 % обсягів експорту товарів), Азії (24,2%), Америки (5,2%) та Африки (5,0%). Щодо торгівлі з найближчими сусідами нашої держави, то спостерігається від'ємне сальдо в торгівлі з Польщею (-33,6 млн. дол. США в 2002 р.), Словенією (-6,5 млн. дол. США), та Чехією (-60,3 млн. дол. США), що перекривалось позитивним сальдо в торгівлі з Угорщиною (367,5 млн. дол. США), Румунією (309,8 млн. дол. США), Болгарією (246,8 млн. дол. США) та Словакією (194,2 млн. дол. США). Провідними країнами, звідки наша держава імпортувала товари та послуги в 2002 році, залишались Німеччина (1 млрд. 716,1 млн. дол. США, або 9,3% обсягу імпорту товарів та послуг, США (682,9 млн. дол. США, або 3,7%), Польща (569,3 млн. дол. США або 3,1%), Італія (468,9 млн. дол. США, або 2,5%), Велика Британія (363,3 млн. дол. США, або 2,0%) та Франція (359,6 млн. дол. США, або 1,9%) [34].

Таким чином, українські політики та, що проблематичніше, урядовці занадто багато уваги приділяють дискусіям навколо перспектив досягнення Україною кінцевої мети, тобто повного членства у Європейському Союзі, однак недооцінюють або ж ігнорують увесь комплекс зобов'язань, що виникають в зв'язку з цим, а також наслідки такого вступу для внутрішньої ситуації в країні та для її міжнародного становища. Так само й перспективи вступу до СОТ, що є однією з передумов виведення діалогу України та ЄС на якісно вищий рівень, розглядалися швидше як мета, а не елемент усебічної стратегії економічного розвитку та інтеграції України. Коли для представників зацікавлених груп стало зрозумілим, що лібералізація торгівельно-економічних відносин, у даному випадку – належне виконання положень УПС – може справити миттєвий негативний вплив на багатьох українських виробників, як процес лібералізації торгівлі та прийняття нормативів і правил СОТ одразу наразилися на протидію керівників цілої низки галузей української економіки. Очолювані представниками радянської школи господарювання й управління, так званих "міцних господарників" та "промисловців", українські державні й навіть приватизовані підприємства через відсутність економічної, промислової та структурної перебудови є абсолютно неконкурентноспроможними. Саме тому, використову-ючи різноманітні економічні або політичні засоби тиску, представники даних груп вимагають і примушують Уряд України вдаватися до дискримінаційних пільг та/або торгівельних обмежень, які б захищали від конкуренції, створюючи "парникові" умови для вітчизняних виробників неконкурентноздатної продукції. Яскравим прикладом тут може слугувати Український Союз Промисловців та Підприємців, потужна лобістська структура, що репрезентує інтереси керівників здебільшого саме таких підприємств [28].

Іншим моментом проблем України на шляху до СОТ, а відтак – до встановлення зони вільної торгівлі є існуюча в Україні система економічних відносин,