Повільне реформування даної системи, що неодноразово відзначалося як на рівні Комітету з питань співробітництва Україна-ЄС, так і під час засідань Робочої Комісії з питань розгляду заявки України щодо вступу до СОТ, тягне за собою не лише загальне віддалення набуття Україною членства у СОТ, але й зменшення конкурентноздатності української економіки та поглиблення економічного розриву між Україною та її західними сусідами, передусім Польщею та Угорщиною. За цих умов вступ останніх до Європейського Союзу лише зафіксує такий розрив, а не стане для України можливістю посилення економічних зв'язків та торгівлі з ЄС.

Розділ 3. Шляхи удосконалення та перспективи розвитку зовнішньоторговельної політики України

Єдина життєздатна торговельна політика – це зовнішньо орієнтована стратегія, спрямована на якомога ширшу інтеграцію економіки України з міжнародною торговельною спільнотою. В ідеалі така стратегія має включати скасування усіх ввізних та імпортних мит і податків, а також усунення всіх нетарифних бар'єрів. Мало того, потрібно скасувати субсидії на виробництво та іншу пряму і непряму конкретну галузеву підтримку, а також лібералізувати ринок капіталу, щоб забезпечити рівні умови діяльності як вітчизняних, так і іноземних інвесторів. Шляхом повного використання своїх порівняльних переваг у такому лібералізованому середовищі Україна матиме максимальну користь від міжнародної торгівлі в короткостроковій та довгостроковій перспективі [32].

На практиці є принаймні чотири аргументи, чому така стратегія "first-best" не обов'язково найкраще відповідатиме інтересам України.

По-перше, можна буде надавати тимчасовий захист деяким галузям, які мають перспективу значного зростання доти, доки вони подолають вади масштабів виробництва, або допоки захищені компанії придбають та опанують сучасні виробничі технології.

По-друге, Україна може вирішити, що вона зацікавлена у збереженні деяких заходів, які викривлюють торгівлю, щоб використовувати їх як козирну карту під час переговорів із торговельними партнерами щодо поліпшення доступу до їхніх ринків.

По-третє, податки на торгівлю можуть забезпечити надходження до бюджету найменшим коштом.

По-четверте, економічні вигоди від вступу до регіонального торговельного блоку можуть переважити наслідки утримання від торговельних зв'язків із країнами поза торговельним блоком.

Перший аргумент є теоретично сильним, але практичний досвід свідчить: промислова політика, що має на меті визначення "майбутніх переможців" (захист "молодих галузей"), часто виявляється марною і в підсумку – дуже дорогою для бюджету. Якщо не зважати на питання, чи можна урядовою постановою надійно визначити "переможців", є небезпека, що запровадження такої політики створить сприятливі умови для посилення влади впливових економічних груп і таким чином призвести до корупції. Іншими словами, промислова політика може сприяти переходу підприємницької мотивації з галузі ринкової діяльності в галузь пошуку ренти, що негативно позначиться на економічному зростанні [32].

Другий аргумент є дещо переконливішим, особливо з огляду на проведення переговорів щодо вступу до СОТ. Проте як тільки Україна вступить до СОТ, торгівлю можна буде лібералізувати ще більше, ніж передбачено зобов'язаннями, прийнятими з метою подальшого поліпшення переваг міжнародної торгівлі. Зокрема, подальша реформа тарифів після вступу до СОТ може проводитися з метою встановлення ввізного мита на рівнях, що дорівнюють або нижчі від прийнятих у ЄС. Таким чином, вітчизняна промисловість зможе краще конкурувати в рамках ЄС, якщо країна колись зможе справді набути членства у цій організації.

Третій аргумент також є переконливим; оскільки на практиці всі податки спричиняють абсолютні економічні втрати (dead-weight economic losses), то збереження торговельних податків може бути економічно ефективним. Важко сказати, чи це справедливо для України. Але якщо буде вирішено зберігати торговельні податки з огляду на фіскальні надходження, ефективна з точки зору податків система ввізного мита швидше за все матиме досить широку базу та невелику кількість тарифних коридорів [32].

Щодо четвертого аргументу стосовно членства в регіональній торговій групі, то оголошеною метою політики України є вступ до ЄС. Вступ до ЄС, швидше за все, принесе значну користь економіці України, принаймні у довгостроковому періоді. Вигоди від членства включатимуть чисті бюджетні трансферти з ЄС, чисті прибутки сільськогосподарського сектору завдяки участі в загальній європейській аграрній політиці (Common Agricultural Policy), а також завдяки поліпшенню доступу до ринків ЄС, особливо підприємств важливої металургійної промисловості (яка генерує 40 відсотків загального обсягу експорту товарів). Пов'язані із цим витрати на переорієнтацію торгівлі виникнуть через скорочення обсягів торгівлі з країнами СНД (нині на дані країни припадає близько чверті загального обсягу експорту), хоча ці скорочення були б мінімальними, якби країни СНД також мали намір вступити до ЄС. Однак слід визнати, що вступ до ЄС не є наперед вирішеним питанням на цьому етапі – у будь-якому разі це стане реальною метою лише у середньо- та довгостроковій перспективі. Тому Україна має сформулювати стратегію торговельної політики, яка передбачає достатньо довгий проміжний період перед вступом до ЄС [32].

Стратегія торговельної політики країни на етапі до вступу в ЄС або країни, яка знаходиться за межами ЄС, може ґрунтуватися на трьох принципах.

Перший, і, можливо, найголовніший принцип – членство у СОТ. Затягнуті переговори щодо вступу до СОТ повинні завершитися якомога швидше. Це включатиме, крім усього іншого, завершення розробки всієї необхідної вітчизняної юридичної бази. Крім негайного забезпечення легшого та стабільнішого доступу до ринків, членство у СОТ пропонує вельми необхідну юридичну базу для розвитку прозорих торговельних відносин із рештою світу.

По-друге, зважаючи на