фактору;
поступового зниження облікової ставки проценту по мірі стабілізації економіки;
додержання помірних темпів емісії;
створення сприятливих економічних і політичних умов для залучення як іноземних, так і вітчизняних інвесторів (додержання принципів помірності в управлінні, визначенні ставок податків, як того вимагав ще А. Сміт;
подальшого розвитку інфраструктури взагалі й зовнішньої торгівлі зокрема;
домагатись справедливого вирішення торговельних спорів;
застосування антидемпінгових та компенсаційних заходів, щоб запобігти нанесенню серйозної шкоди вітчизняним виробникам;
подальшого вдосконалення законодавчо-правової бази з тим, щоб створити умови для поступового підтягування рівня вітчизняних витрат до витрат інтернаціональних, усунути адміністративно-суб'єктивні заходи обмеження іноземного інвестування;
забезпечення стабільності інституцій, що гарантують демократію, забезпечення прав людини. Нагадуємо, що відправним положенням соціальної ринкової економіки є те, що свобода торгівлі неможлива без особистої свободи;
погодження національного законодавства відповідно до норм і стандартів ГАТТ/СОТ апробованих на процесі тривалого періоду [11, 145].
Цей далеко не повний перелік заходів макроекономічного регулювання слід доповнити і суто галузевими заходами, властивими власне зовнішній торгівлі, спрямованими на покращення цінового регулювання. До них слід віднести:
при введенні методів митного регулювання чітко провадити різницю між цілями розвитку конкуренції вітчизняних та іноземних виробників з одного боку, і цілями підтримки вітчизняного виробника з другого, і залежно від конкретних умов надаючи перевагу одному з них;
скасування експортних мит взагалі з метою реальної підтримки вітчизняного експортера;
зменшити тарифні та нетарифні обмеження;
посилити контроль за діяльністю зовнішньоекономічних фінансових посередників, незаконним вивозом за кордон валютних цінностей, технології та інформації;
подальшу уніфікацію національної митної служби та її органів з загальносвітовими тенденціями, уніфікацію розміру мита [11, 146].
Ці та інші заходи здатні істотно покращити механізми регулювання зовнішньоторговельної діяльності.
Останнє десятиріччя минулого століття характеризується тим, що вищезазначені умови втілюються у життя. Про це свідчать зростання відкритості національних ринків, зростання обсягу виробництва експортованих товарів та прогресивні структурні зміни у ньому (зростання частки машин та устаткування, хімічних товарів, падіння частки сировини, палива та продовольства).
Генеральний показник цих процесів – більш інтенсивний розвиток зовнішньоторговельних зв'язків порівняно з економічним зростанням взагалі. Так, за 1990-2000 рр. світовий ВВП зріс на 26% (49,6 трлн. дол. США), в той час як світовий експорт товарів – на 34% (до 9,04 трлн. дол.). Питома вага експорту в загальносвітовому ВВП склала 19% проти 16,5% 1990 р. та 9,7% на початку XX століття [20, 167].
Прогресивні зміни відбуваються і в структурі експорту. За даними СОТ за останні 10 років у обсягах світового експорту частка сільгосппродукції зменшилася з 12,2% до 9% у 2000 р., видобувної продукції – з 14,3% до 13,1%, продукції обробної промисловості зросла з 70,5% до 74,9%. При цьому зріс обмін продукцією високої ступені переробки: частка машинобудівного та транспортного устаткування – з 35,8% до 41,5%, офісного та телекомунікаційного обладнання – з 8,8% до 15,2%, хімічної промисловості – з 8,7% до 9,3%, натомість частка чавуну та сталі зменшилась з 3,1% до 2,3%, текстилю – з 3,1% до 2,5% [5, 68, 167].
Дані за окремими найбільш розвиненими країнами також підтверджують високу питому вагу експорту продукції обробної промисловості, в порівнянні з чим становище України, на жаль, свідчить про значне відставання, подолання якого в найбільш близьку перспективу вдається мало вірогідним.
Так, в той час, як доля машин, устаткування і транспортних засобів у вартості всього експорту складала в 2000 р. у Німеччині 48,7%, у Франції – 39,4%, в Італії – 37,4%, у США – 47,9%, а в Японії – навіть 67,3%, то в Україні їх частка поступово знизилась з 22,3% у 1994 р., до 13,4% у 1997 р. і дещо стабілізувалась, досягнувши 12,7% у 2000 р. [11, 146].
Кожна країна, якщо вона хоче просуватися на шляху глобалізації, не може стояти осторонь від цих досить визначених тенденцій у розвитку світових зовнішньоекономічних зв'язків. Це в повній мірі стосується і України.
1.3. Методи дослідження зовнішньоторговельної політики держави
Сучасне науково-теоретичне мислення прагне проникнути у сутність явищ і процесів, що вивчаються. Це можливо за умови цілісного підходу до об'єкта вивчення, розгляду його у виникненні та розвитку, тобто застосування історичного методу його вивчення.
Перш ніж вивчати сучасний стан, необхідно вивчити генезис та розвиток певної науки або сфери практичної діяльності.
До загальнонаукової методології, що застосовується при дослідженнях міжнародних економічних відносин, слід віднести системний підхід, застосування якого потребує кожний об'єкт наукового дослідження. Сутність його полягає у комплексному досліджені великих і складних об'єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин.
Кожну конкретну науку, діяльність, об'єкт можна розглядати як певну систему, що має множину взаємопов'язаних елементів, компонентів, підсистем, визначені функції, цілі, склад, структуру. До загальних характеристик системи відносять цілісність, структурність, взаємозв'язок із зовнішнім середовищем, ієрархічність, цілеспрямованість, самоорганізацію. З позицій системного підходу можна розглядати будь-яку сферу. Орієнтація на системний підхід у дослідженні (структура, взаємозв'язки елементів та явищ, їх супідрядність, ієрархія, функціонування, цілісність розвитку, динаміка системи, сутність та особливості, чинники та умови) виправдана тоді, коли ставиться завдання дослідити сутність явища, процесу [33, 60].
Велике значення у рамках цього підходу має метод системного аналізу. Він базується на принципі поетапності, передбачає визначення мети, завдань, формулювання наукової гіпотези, всебічне дослідження кожної з територіальних систем, особливостей розміщення і розвитку продуктивних сил, а також вивчення цілісності системи, її внутрішніх і зовнішніх зв'язків, погодження галузевих і територіальних проблем.
Сутність структурно-функціонального підходу полягає у виділенні в системних об'єктах структурних елементів (компонентів, підсистем) і визначенні їхньої ролі (функцій) у системі. Елементи і зв'язки між