ними створюють структуру системи. Кожний елемент виконує свої специфічні функції, які "працюють" на загальносистемні функції. Структура характеризує систему в статиці, функції – у динаміці. Між ними є певна залежність.
Для вивчення внутрішніх і зовнішніх зв'язків об'єкта дослідження суттєве значення має моделювання. За його допомогою вивчаються ті процеси і явища, що не піддаються безпосередньому вивченню. Метод моделювання зарекомендував себе як ефективний засіб виявлення суттєвих ознак явищ та процесів за допомогою моделі (концептуальної, вербальної, математичної, графічної, фізичної тощо).
Під моделлю розуміють уявну або матеріальну систему, яка, відображаючи або відтворюючи об'єкт дослідження, може замінити його так, що її вивчення дає нову інформацію про цей об'єкт.
У прикладних аспектах гуманітарних наук доцільно використовувати математичні методи. Математичний апарат теорії ймовірностей дає можливість вивчати масові явища в соціології, лінгвістиці. Математичні методи відіграють важливу роль при обробці статистичних даних, моделюванні. Однак при цьому слід зважати на різницю в природі об'єктів і категорій гуманітарних, природничих і математичних наук. Проблема полягає у визначенні конкретної гуманітарної сфери, в якій застосування математичних методів дає результати [33, 66].
Спостереження – систематичне цілеспрямоване вивчення об'єкта. Це найелементарніший метод, який є, як правило, складовою інших емпіричних методів.
Щоб стати основою наступних теоретичних і практичних дій, спостереження мусить відповідати таким вимогам:
задуманості заздалегідь (спостереження проводиться для певного, чітко поставленого завдання);
планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);
цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);
активності (спостерігач активно шукає потрібні об'єкти, риси явища);
систематичності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).
Спостереження, як метод пізнання, дає змогу отримати первинну інформацію про об'єкт дослідження у вигляді сукупності емпіричних тверджень.
Порівняння – один із найпоширеніших методів пізнання. Це процес встановлення подібності або відмінності предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам.
Метод порівняння дасть результат, якщо відповідатиме таким основним вимогам:
можна порівнювати лише ті явища, між якими є певна об'єктивна спільність;
порівняння необхідно здійснювати за найсуттєвішими, найважливішими (в межах конкретного пізнавального завдання) рисами.
Інформацію про об'єкт можна отримати двома шляхами:
безпосередній результат порівняння (первинна інформація);
результат обробки первинних даних (вторинна або похідна інформація) [33, ].
Найпоширенішим і найважливішим способом такої обробки є умовивід за аналогією. Об'єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном). У першому випадку отримують якісні результати (більше-менше, вище-нижче). Порівняння ж об'єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі порівняння називають вимірюванням.
Статистичний метод. У його основі – аналіз даних про господарство і населення регіонів та країн, він сприяє з'ясуванню особливостей просторової взаємодії різних територіально-економічних систем. У цьому аспекті важливу роль відіграє статистика як ефективний інструмент досліджень економічного і соціального стану конкретної території [4, 28].
Таким чином, зовнішньоекономічна політика – це система заходів, спрямованих на досягнення економікою даної країни певних переваг на світовому ринку й одночасно на захист внутрішнього ринку від конкуренції іноземних товарів. Зовнішньоекономічна політика, як показує історія, часто використовується для досягнення певних політичних цілей і тому з повним правом вважається складовою частиною зовнішньої політики держави.
Розділ 2. Основні засади сучасної зовнішньоторговельної політики України
2.1. Вектори зовнішньоторговельної політики України
Незважаючи на поразку, завдану меркантилістам засновниками класичної школи, дискусія між прихильниками протекціонізму та вільної торгівлі триває й понині. Якщо раніше вона стимулювала періодичні спади ділової активності й зростаючу загрозу втрат від зовнішньої конкуренції у тій чи іншій країні, то в останні роки її пожвавленню сприяє поява на світогосподарській арені держав з перехідною економікою, змушених захищати внутрішні ринки від надмірного проникнення імпорту.
Позбавлені можливостей істотного впливу на умови світової торгівлі і на вже прийняті норми її регулювання, постсоціалістичні країни зіткнулися з тим, що переважаюча роль у світовому виробництві й експорті лідерів економічного розвитку полегшує встановлення вигідних саме для них "правил гри", які ускладнюють становище їх слабкіших партнерів. Якщо еволюція митної політики ГАТТ була поступовою і природною для учасників, які, власне, й були її фундаторами, то країни з перехідною економікою, що претендують на вступ до однієї з найвпливовіших організацій, поставлені перед вибором: або стати аутсайдерами світової торгівлі, або відчути руйнівні наслідки прискореного відкриття своїх внутрішніх ринків при входженні в СОТ. Адже вони усвідомлюють, що без виваженої доцільної підтримки внутрішніх виробників не забезпечити належного підвищення конкурентоспроможності їх економіки [2, 16].
Загрозливим для постсоціалістичних країн, що зволікають із процесами ринкової трансформації, є не тільки низька конкурентоспроможність, а й технологічне відставання різних галузей господарювання від більш розвинутих структур зарубіжних суперників внаслідок обмеженості інвестицій та інновацій, посилення структурно-галузевої, інституційної та соціально-культурної несумісності з вимогами світових ринків. Все це створює передумови для технологічного занепаду та експансії імпорту на ринки ослаблених системною кризою країн з перехідною економікою. Зростаючий в міру примітивізації структури виробництва, експорту та ерозії науково-технологічного потенціалу розрив між лагом реагування і лагом попиту зміцнює домінуючі позиції економічно розвинутих країн, оскільки їх переваги щодо рівнів продуктивності праці, абсолютної та відносної конкурентоспроможності економіки посилюються.
Реальні результати світогосподарських процесів свідчать про те, що лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків є найбільш вигідною саме розвинутим країнам, які встановлюють системи квот і ліцензій, "добровільні" обмеження імпорту, ковзаючі податки та нетарифні бар'єри для зміцнення своїх позицій у конкуренції між виробниками і торговцями. А рівень "недобросовісності" цієї конкуренції визначають ті ж самі лідери економічного розвитку. Така нерівномірність, яку вже повною мірою відчула на собі й Україна, надає особливої гостроти