По-друге. Розглянутий комплекс питань з приводу проблем реформування економіки країни в цілому і в розрізі її найважливіших сфер має безпосередньо прикладне значення. Розвиток сільського господарства в сучасних умовах неможливий в першу чергу без промисловості. Динаміка сільськогосподарського виробництва у значній мірі визначається саме цим фактором. Це проявляється в забезпеченні аграріїв сільськогосподарською технікою, мінеральними добривами і т.д., що, в кінці кінців, є одним з важливих чинників обсягів сільськогосподарського виробництва. У зв'язку з цим хотілося б навести такі цифри. Якщо у 1985 році, коли основною формою господарювання в агропромисловому комплексі Прикарпаття, як України в цілому, були колективні господарства, питома вага площ, удобрених мінеральними добривами, була фактично 100-процентною, то вже в 2002 році вона скоротилася до 34,0 %. В результаті, якщо у 1990 році урожайність зернових культур в області була на рівні приблизно 35 ц з гектара, то у 2002 році вона складала лише 26,3 ц. Висновок очевидний: яким би не було теоретичне підґрунтя реформування економіки, розвиток сільського господарства в значній мірі визначається тим станом, в якому перебуває промисловість.

І третє. Стосовно форм організації сільськогосподарського виробництва.

Цифри, приведені, зокрема в табл., 1, як вже вказувалося, говорять, що основною формою господарювання на селі в нашій країні на сучасному етапі розвитку стали особисті підстави господарства населення. У зв’язку з цим хотілося б привести офіційні дані Івано-Франківського обласного управління статистики стосовно рівня продуктивності праці, його динаміки в сільськогосподарських підприємствах краю за останні роки (див. табл.4):

Табл.4.

Продуктивність праці у сільськогосподарських підприємствах Івано-Франківщини (у розрахунку на 1 працівника, гривень) |

Сільськогосподарське

виробництво |

з нього:

роки |

рослинництво |

тваринництво

1990 |

14509,1 |

13970,0 |

15249,5

1995 |

8371,2 |

9210,2 |

7307,8

1996 |

6312,0 |

6405,7 |

6185,4

1997 |

6483,7 |

7168,7 |

5385,6

1998 |

5405,9 |

4975,1 |

6155,7

1999 |

5233,7 |

4975,1 |

5720,4

2000 |

5394,9 |

5398,4 |

5879,7

2001 |

5587,7 |

- |

-

2002 |

7372,1 |

6557,6 |

9047,3

Прості арифметичні викладки говорять таке. В 2002 році в цілому по сільськогосподарських підприємствах рівень продуктивності праці становив 50,8 % від рівня, досягнутого в 1990 році. В 1990 році, між іншим, основною формою господарювання на Прикарпатті були ще колгоспи. Зараз йде процес їх трансформації. У зв'язку з цим не можна не сказати, що цифрові дані, мабуть, не варто абсолютизувати, як правило, в економіці все набагато складніше. Так, очевидно, і в цьому випадку. Колективні форми господарювання базувалися на колективній формі власності на землю і сам спосіб організації праці в цьому секторі економіки спонукав, зокрема, до максимального використання засобів механізації. Досягнутий, чого приховувати, рівень промислового виробництва дозволяв також широко застосовувати засоби хімізації, підвищення родючості ґрунтів. Це, зокрема, безпосередньо й впливало на рівень продуктивності праці в агропромисловому секторі. Зараз все по-іншому. Змінилися не тільки політичні умови. Змінилася форма організації праці, розвиток промисловості, як і форма взаємовідносин між нею і сільськогосподарським виробництвом ще далекі від оптимальних і знаходяться тільки на початкових стадіях досягнення їх обопільної збалансованості. Але в даному випадку важливо ось що. Історико-економічний досвід як нашої країни, якою б не була її специфіка, так і всіх без винятку розвинутих країн свідчить що оптимальними в агропромисловому комплексі є укрупнені, а не індивідуальні форми господарювання.

У свій час академік Каблук П.Т., між іншим, зауважив, що нащій “державі конче необхідно переконатися в доцільності чи недоцільності зламу усталених форм господарювання на землі” [2, с. 133]. Постановка питання у цій площині надзвичайно складна. Тому, абстрагуючись від дуже багатьох його аспектів, просто обмежимось приведенням ще показників стосовно ефективності функціонування тих чи інших форм господарювання в агропромисловому комплексі на прикладі Німеччини й України.

Німеччина віддає перевагу кооперативним формам організації сільськогосподарської сільськогосподарського виробництва. У країні діє 3960 кооперативів, 2600 кооперативних кредитних банків з 20 тисячами філій, 768 коопе-ративів переробних і торгових підприємств. На землях колишньої НДР функціонує 5,3 тис. кооперативів з середнім розміром 1461 га (їм належить 80 % землі). На території колишньої ФРН нараховується майже 579 тисяч селянських господарств із середнім розміром 34,5 га. Лише 50 % з них живуть за рахунок сільського господарства, а для решти воно має особливий характер. Через власні кооперативи селяни здобувають 50% зерна, 67% овочів, картоплі і фруктів, перероблюють 80% молока і 33 % м’яса. Кооперативні банки діють за принципом “Якщо гроші має селянин, то їх має весь світ.” Очевидно така розгалужена мережа кооперативів є однією з підйом високої продуктивності сільського господарства.

Табл. 5

орівняльна характеристика розвитку господарства Німеччини й України

Показники |

Німеччина |

Україна

Площа сільськогосподарських угідь, млн га, |

17,3 |

42,3

в тому числі рілля |

11,8 |

34,3

Парк тракторів, млн. шт. |

1,2 |

0,43

Парк зернозбиральних комбайнів, тис. шт. |

121 |

82

Валове виробництво, млн. т:

зерно |

32 |

25,4

картопля |

9,4 |

16,0

цукор |

3,0 |

2,7

олія |

1,3 |

1,0

м'ясо (заб.