У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





толипінська аграрна реформа

1. Суть реформи

ідразу визначимося з історичним періодом, на який припадає аг-рарна реформа П. Столипіна. Щодо цього питання існує три думки вчених. Перша — хронологічні рамки реформи охоплюють період з 9 листопада 1906 р. до 1911 р., тобто до останнього року життя реформа-тора; друга — з 9 листопада 1906 до 1913 р.— період розквіту сільського господарства, тобто до початку першої світової війни; третя — з 9 ли-стопада 1906 р. до жовтневих подій 1917 р., зокрема до прийняття Де-крету про землю. На наш погляд, найбільш вірогідною вважається тре-тя думка, яка мотивується тим, що після смерті П. Столипіна сільське господарство розвивалося за його аграрно-економічною концепцією і, як відомо, мало вагомі здобутки. Адже останній експорт зерна був улітку 1914 р., тобто перед початком Балканської війни. І це після того, коли держава повністю забезпечила внутрішні потреби хлібом. Особливих змін у реформуванні на селі в період з 1914 р. до прийняття Декрету про землю — 8 листопада 1917 р. не відбулося, оскільки саме в цей час наступили соціальні потрясіння. Крім того, царизм, а з лютого 1917 р. Тимчасовий буржуазний уряд брали участь у війні. Справжня ломка столипінської земельної та соціальної структури почалася з реалізації Декрету про землю.

Хоч початком столипінської аграрної реформи прийнято вважати 9 листопада 1906 р., деякі перетворення на селі відбувалися раніше. Так,

12 і 27 серпня 1906 р. були прийняті два укази про передачу надільних та казенних земель Селянського банку для продажу селянам. Ці доку-менти обговорювались на початку серпня в найближчому оточенні царя. Саме тоді під головуванням Миколи II було прийнято рішення про передачу 1 млн 800 тис. десятин надільної землі для продажу селянам.

Згідно з Указом «Про доповнення деяких постанов діючого закону, що торкається селянського землеволодіння й землекористування» від 9 листопада 1906 р., проект якого розроблений П. Столипіним і підпи-саний царем Миколою II, аграрна реформа передбачала вжиття трьох груп заходів: 1) виділення селян з общини і закріплення за ними землі у приватну власність; 2) створення хутірського та відрубного господар-ства; 3) переселенська політика. Реалізація цих заходів була тісно по-в'язана з роботою Селянського банку, кооперативним рухом, орендни-ми відносинами на селі, агрокультурою тощо.

Найголовніша умова — це вихід селян з общини і закріплення за ними землі у приватну власність, оскільки першопричиною недоліків у аграрному виробництві був общинний лад, який сковував ініціативу, заповзятливість, підприємливість та економічну свободу селянина. Прак-тика общинного господарювання показала, що його структура несуміс-на з економічним прогресом через те, що зрівняльний характер розпо-ділу результатів праці негативно впливає на психологію селянина-трудівника. Уявімо общину в складі 30 селян, які, як правило, за своїм характером, темпераментом, психікою тощо абсолютно різні люди. Відтак і ставлення до праці у них, природно, не може бути однаковим. Одні во-лодіють великими потенційними можливостями до праці, закладеними у них генами від родоводу, інші — мають середні можливості, решта — низькі, що також значною мірою є ознакою спадковості. Вдумаємося в таке: чи вигідно сумлінно працювати в общині тому селянину, який віддає всі свої сили й енергію на створення матеріальних благ, а результати його праці мають зрівняльний характер? Безумовно, його творчий по-рив до праці гальмується общиною, внаслідок чого потенційні можли-вості сповна не використовуються.

Всупереч планам націоналізації землі П. Столипін висунув лібераль-ну доктрину поступової ліквідації сільської общини, розвиток приват-ної власності на селі та досягнення на цій основі економічного підне-сення. Важливо зазначити, що він не ставив питання про негайну відміну общини та її одноакційну руйнацію. Навпаки, виступав проти безогляд-ного руйнування селянської общини, особливо в тих випадках, коли вона була сильна, виступав проти її закостенілої форми, яка тримала селян у кріпосній залежності через механізм кругової поруки. Аргументом цього є існування общинного укладу поряд з іншими впродовж аграрної реформи. П. Столипін неодноразово підкреслював, що селянин повинен вибрати той спосіб користування землею, який йому найбільш до вподоби. Він ніколи не вимагав повсюдної одноманітності в силу місцевих умов, розуміючи, що община економічно життєва і адміністративно ла-мати її неможливо. Якщо ж община штучно перешкоджає виділенню селян з неї, то до таких господарів, підкреслював реформатор, слід вжи-вати адміністративних заходів.

Гостро стояло питання про реальний розвиток приватної власності, яка виховує у селянина почуття справжнього господаря на землі. Голо-ва Ради Міністрів граф С. Вітте у 1905 р. з цього приводу заявив: «Горе тій країні, яка не виховала в населення почуття законності та власності, а, навпаки, насаджувала різного роду колективне володіння...» Ці слова прем'єра стали крилатими і нині є повчальними для нашої держави. Погляди С. Вітте щодо розвитку приватної власності були ідентични-ми з баченням П. Столипіна, який піддавав різкій критиці примусову націоналізацію землі і колективну власність на землю. Він зазначав, що земля, яка передається з одних рук в інші й розподіляється між грома-дянами, набула б швидко тих властивостей, що вода і повітря. Нею б стали користуватися, але поліпшувати її структуру, прикладати до неї свої зусилля з тим, щоб результати праці перейшли до іншої людини, — цього ніхто не став би робити. Стимул до праці, тобто та пружина, яка примушує людину працювати, була б зломлена. Так, на жаль, стало-ся в період колективізації сільського господарства, коли та пружина була зломлена і селянин поступово був відчужений


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8