При здійсненні в межах своєї компетенції фінансового контролю Міністерство фінансів України спрямовує контрольні дії на перевірку дотримання вимог законодавства щодо цільового використання коштів Державного та місцевих бюджетів, на захист інтересів держави в управлінні державними корпоративними правами відповідно до законодавства, на удосконалення системи контролю за витрачанням державних грошових коштів.

Міністерство фінансів України бере участь у підготовці загальнодержавних національних програм, здійснює в установленому порядку їх цільове фінансування. Міністерство фінансів здійснює управління об'єктами державної власності в межах своїх повноважень, бере участь у розробленні заходів по розробці та фінансуванню програм економічного розвитку країни, формуванню та реалізації інвестиційної політики держави.

Міністерство фінансів в межах своїх повноважень координує діяльність центральних органів виконавчої влади, пов'язану із забезпеченням виконання доходної частини бюджетів. У своїй діяльності Міністерство фінансів співпрацює з міжнародними фінансовими організаціями, проводячи за дорученням Кабінету Міністрів України переговори та консультації з питань фінансів, готує пропозиції щодо вдосконалення валютних, фінансових, кредитних, податкових та митних відносин з іншими країнами, а також бере участь у заходах, спрямованих на збільшення валютних ресурсів України та їх економне витрачання.

Міністерство фінансів бере участь у підготовці пропозицій щодо вдосконалення системи органів виконавчої влади та їх структури, а також розробляє пропозиції щодо їх фінансування.

Національний банк України має особливий статус, визначений Конституцією України Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 30, С. 141 та законами України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, № 29, ст. 238. та «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 5-6, ст. 30. Національний банк України є одночасно центральним органом державного управління, центральним банком держави, органом управління банківською системою. Основним завданням НБУ, згідно зі статтею 99 Конституції України, є забезпечення стабільності національної валюти України. НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також в межах своїх повноважень — цінової стабільності. Беручи участь в управлінні фінансами, Національний банк України визначає та проводить грошово-кредитну політику держави; монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг; складає платіжний баланс держави; представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах.

Національний банк України здійснює банківське регулювання та нагляд, аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин, здійснює в межах своїх повноважень валютне регулювання та валютний контроль.

Серед органів виконавчої влади, що здійснюють управління фінансами, значна роль відведена Державному казначейству України, що утворене при Міністерстві фінансів України.

4.2. Сутність митної політики та митної справи

Після проголошення незалежності України, проведення демократичних та економічних ринкових реформ зникла державна монополія зовнішньої торгівлі. В результаті держава та її органи не вправі керувати зовнішньоторговельними відносинами, а можуть лише здійснювати їх регулювання, лише за допомогою визначених нормативно-правовими актами методів. Основні питання державного регулювання зовнішньоекономічних відносин визначаються за допомогою митної політики.

Митна політика — це складова внутрішньої та зовнішньої політики, яка визначає зміст діяльності держави та її компетентних органів у сфері регулювання зовнішньоекономічних відносин та організації митної системи і має на меті захист національних інтересів, національної безпеки та економічного суверенітету держави. 11 липня 2002 року було прийнято новий Митний кодекс України Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, № 38-39, ст.288.. Новий Кодекс містить найбільш серйозні досягнення міжнародного митного права, взявши до уваги зміни в соціально-економічній структурі України, позитивні сторони та недоліки попереднього Кодексу.

Експерти та спеціалісти, у тому числі закордонні, високо оцінили прийнятий Кодекс. На відміну від Кодексу 1991 року, який містив лише 164 статті, Кодекс 2002 року містить 432 статті. Він значно спростив процедури митного контролю та митного оформлення, ввів багато нових понять, деталізував значну кількість норм і правил, які раніше були сформульовані досить загально, що викликало необхідність прийняття великої кількості відомчих актів. Особливо слід відмітити принципово новий підхід авторів Кодексу до понять «митна політика» та «митна справа».

У Кодексі 1992 року поняття «митна політика» взагалі не було сформульоване, що дало можливість авторам висловлювати свої власні розуміння цього терміну.

Стаття 2 Митного Кодексу України визначає, що митна політика — це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, № 38-39, ст.288..

В основі виконання державою будь-якої із своїх функцій знаходиться політичне рішення, прийняття якого покладено на спеціально уповноважені органи держави. Після цього політичне рішення формально закріплюється у певних правових нормах і реалізується за допомогою існуючих у держави засобів впливу.

Україна визначає і проводить єдину митну політику, спрямовану на прискорення товарообігу, стимулювання розвитку національної економіки, захист внутрішнього ринку та власного виробника, а також на розвиток митної справи, відповідно до загальновизнаних міжнародних норм.

Формування та здійснення митної політики відбувається на підставі таких принципів:

Принцип єдності митної політики як складової зовнішньої політики України. Митна політика