Перехід України до ринкової економіки передбачає: формування системи економічних інститутів державного управління, розробку й узгодження стратегії економічної, соціальної і науково-технічної політики, зміцнення умов функціонування ринкових відносин, регулювання пропозицій та попиту на товари, перерозподіл доходів населення і суб'єктів господарювання, стимулювання виробництва нової продукції, бюджетного фінансування регіональної політики, збереження навколишньої природного середовища. З метою досягнення вказаних завдань концепція Національної програми відродження села на 1995—2005 роки Концепція Національної програми відродження села на 1995—2005 роки вимагає: проведення аграрної реформи; створення економічного механізму ринкового типу; формування багатогалузевої виробничої сфери села на сучасній технологічній основі; удосконалення структури виробництва в агропромисловому комплексі; відновлення родючості землі; раціонального використання природних ресурсів; розроблення системи законодавчих і нормативних актів; відпрацювання державної структури управління розвитком села, виходячи з міжгалузевого характеру проблем, та ін.

У цьому зв'язку можна говорити про наявність відповідних принципів державного регулювання сільського господарства, що, як правило, відображені у діючій правовій системі: одні з них безпосередньо зафіксовані в правовій нормі; інші необхідно виводити із загального напрямку правового регулювання взаємин суб'єктів; треті закріплені в локальному законодавстві; четверті, хоча і не знайшли конкретного відображення в законодавстві, але є ідеями, що проходять через систему законів і норм.

Одним із таких принципів є створення рівних умов для розвитку усіх форм власності. Законодавством закріплюється як рівність суб'єктів права власності, так і паритет форм господарювання, організованих на базі різних форм власності.

Усі суб'єкти сільськогосподарського виробництва вправі здійснювати різні види виробничої діяльності для одержання прибутку, що формує принцип волі підприємницької діяльності. Однак воля підприємницької діяльності передбачає не тільки незалежну практичну реалізацію цілей сільськогосподарських товаровиробників, але й установлення визначених прав і обов'язків цих виробників, а також визначення статусу органів влади і управління у сфері сільськогосподарської діяльності.

Крім зазначених, велике значення мають принципи законності, принцип сполучення галузевого і територіального розвитку, принцип єднання і диференціації в підході до суб'єктів сільськогосподарської діяльності, принцип взаємодії і взаємоузгодження діяльності всіх підприємств агропромислового комплексу, принцип досягнення кінцевих результатів у сільськогосподарському виробництві. Необхідно пам'ятати, що вищенаведені принципи не є вичерпними у зв'язку з розвитком як аграрного сектора економіки в цілому, так і самої системи державного регулювання сільського господарства, зокрема.

4.4. Основи управління транспортом та дорожнім господарством

Специфіка управління цією сферою економіки пов'язана не тільки з її значимістю для розвитку економіки України.

Централізовану систему управління підприємствами транспорту загального користування (морським, річковим, залізничним, авіаційним, трубопровідним), тому ст. 5 Закону України «Про транспорт» передбачає, що відносини підприємств транспорту загального користування з центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування будуються тільки на основі податків, податкових пільг, встановлених нормативів та інших економічних засобів відповідно до чинного законодавства України Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 51, ст.446.

Втручання у господарську діяльність підприємств транспорту, відволікання їх експлуатаційного персоналу на інші роботи місцевими органами влади і самоврядування не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України;

по друге—підвищені вимоги до дисципліни співробітників транспортної системи, які передбачені у статутах або у окремих положеннях;

по трете — існування особливої системи контролю за додержанням правил, норм і стандартів, які регламентують діяльність транспортних підприємств та установ;

по четверте — існування у транспортних підприємств та органів управління транспортом повноважень на застосування заходів адміністративного примусу — заходів стягнення, присікання, адміністративно-попереджувальних заходів.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про транспорт» транспорт держави об'єднується в Єдину транспортну систему. До цієї системи увійшли транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний та авіаційний, а також міський транспорт, у тому числі метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування.

Єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України. Тому управління цією системою здійснюється з єдиного центру, яким є Міністерство транспорту України. Воно діє на підставі Положення про нього, яке затверджене Указом президента України від 11 травня 2000 р. Офіційний вісник України. — 2000. — № 20. — С. 29..

Воно є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінтранс України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики в галузі транспорту і дорожнього господарства, у сфері використання повітряного простору України навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства.

Основними завданнями Мінтрансу України є:

державне управління транспортним комплексом і дорожнім господарством України, використанням повітряного простору України, навігаційно-гідрографічним забезпеченням мореплавства;

організація безпечної роботи транспортного комплексу і дорожнього господарства України;

забезпечення реалізації державної політики щодо становлення та розвитку транспортного комплексу і дорожнього господарства України, національної мережі міжнародних транспортних коридорів, організація навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, використання повітряного простору України для своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва у перевезеннях усіма видами транспорту;

забезпечення взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту, дорожнього господарства, здійснення заходів щодо розвитку єдиної транспортної системи України;

створення рівних умов для