До потенційного ринку праці включаються особи, зайняті в домашньому та особистому підсобному господарстві; студенти та учні старших класів, що навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери й підприємці та інше працездатне населення.

Циркулюючий ринок праці — це сфера, де продавець своєї робочої сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітним. До цієї категорії відносять осіб, які перебувають у фрикційному, структурному і циклічному безробітті; звільнених військовослужбовців з лав армії та флоту; пенсіонерів, які шукають роботу, а також осіб, що перебувають на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах.

До внутріфірмового ринку праці відносяться особи, що переміщуються безпосередню на підприємствах у зв'язку з появою вакансій (робочих місць) за рахунок звільнення працівників, модернізації і розширення виробництва, нового будівництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщень на робочих місцях. Отже, ринок праці охоплює всю робочу силу і визначається як сукупність економічних відносин, які складаються в суспільстві з приводу узгодження попиту і пропозиції на робочу силу. Суб'єктами на ринку праці виступають наймані працівники і роботодавці, а об'єктами — умови найму на роботу, що визначаються попитом і пропозицією на ринку праці.

Зауважимо, що обсяг ринку праці переважно визначається попитом на робочу силу, який, у свою чергу, прямо залежить від загальної економічної кон'юнктури та фази економічного циклу в країні. У випадку, коли економіка перебуває у стані циклічного піднесення, попит на робочу силу зростає. Отже, ринок праці розширюється.

Якщо суспільне виробництво переживає кризу чи депресію, попит на робочу силу зменшується, а ринок праці звужується. Розширення чи звуження ринку праці викликає зміни чисельності та співвідношення між його складовими: зайнятими та безробітними.

Співвідношення між попитом на робочу силу (LD) та пропозицією робочої сили (LS) на ринку проявляється в ринковій ціні робочої сили і залежить від кон’юнктури ринку. [3]

Фірма, яка максимізує прибуток, перебуває у стані рівноваги, коли кількість використовуваних нею ресурсів така, що граничний продукт, створений кожним видом ресурсів дорівнює ринковій ціні цих ресурсів

dY / dL = W / P, (1)

де W- номінальна заробітна плата;

Y - національний дохід;

L - кількість зайнятих;

Р - рівень цін.

Стосовно ринку праці це означає, що граничний продукт, створений робочою силою, повинен дорів-нювати реальній заробітній платі робітника.

Рисунок 1. Рівновага на ринку робочої сили за класичною моделлю

Точка перетину кривих попиту і пропозиції робочої сили (М0) показує рівновагу на ринку праці, якій відповідає певний рівень заробітної плати (W0/P0).

Зростання пропо-зиції робочої сили при незмінному попиті на неї викличе зниження заробітної плати.

0 (2)

Збільшення попиту на робочу силу при незмінній її пропозиції спричинить зростання заробітної плати.

0 (3)

Проблеми функціонування ринку праці пояснюються економістами по-різному. З точки зору класичної теорії безробіття — це специфічне економічне явище, яке виникає в результаті підвищення заробітної плати. В умо-вах, коли заробітна плата досягає досить високого рівня, тобто знаходиться вище, ніж рівень, за якого всі ті, хто шукає роботу, її знаходять, виникає надлишок пропозиції на ринку праці і як наслідок — безробіття. [9]

Класична теорія виходить з того, що проблеми безро-біття або дефіциту робочої сили розв'язуються через меха-нізм ринкового саморегулювання. Втручання держави У цей процес розглядається зайвим і шкідливим. Безробіття, за класичною теорією, — це наслідок постійних прагнень самих найманих працівників до підвищення своєї заробіт-ної плати. Рівновага на ринку праці в цьому випадку досягається тільки через ринковий механізм. Тобто надлишок пропозиції має «тиснути» на ціну робочої сили донизу таким самим чином, як і в моделях рівноваги сукупного попиту та сукупної пропозиції. Практично це означає, що безробіття може знижувати рівень заробітної плати, а це, в свою чергу, підвищить рівень зайнятості.

Отже, класична модель виходить з того, що в умовах безробіття заробітна плата повинна зменшуватися. Але економічна практика свідчить про те, що номінальна заробітна плата, як правило, не знижується в період спаду виробництва. Цьому протистоять наймані працівники та створені ними з метою захисту власних інтересів проф-спілкові організації. Роботодавці також зацікавлені в стабільній заробітній платі, бо це дає змогу їм краще планувати роботу та підтримувати безконфліктні стосунки з працівниками. Все це стримує заробітну плату та пере-шкоджає її коливанням угору та вниз залежно від ситуації на ринку праці. Але згідно з класичною моделлю стабільна заробітна плата породжує безробіття.

В економіці може виникати ситуація, коли попит на робочу силу знижується до рівня, нижче від якого змен-шення заробітної плати не дає можливості підвищити зайнятість. У цьому випадку виникає так зване добро-вільне безробіття. Наймані працівники не погоджуються зі зниженням заробітної плати і, як наслідок, віддають пере-вагу безробіттю.

Класична теорія не вважає безробіття серйозною економічною проблемою. Але економічна практика під-тверджує необґрунтованість такої позиції. Недооцінка нього явища згодом стала більш очевидною. Дедалі важче було стверджувати, що безробіття — це тимчасова проб-лема, що наймані працівники вибирають її добровільно. [1]

Саморегулювання ринку робочої сили за класичною тео-рією забезпечує ефективну повну зайнятість.

Повна ефективна зайнятість означає, що всі бажаючі будуть забезпечені робочими місцями, а всі фірми можуть на-йняти потрібну кількість робітників, причому і останній найня-тий робітник отримає у формі заробітної плати вартість того продукту те, що він виробляє.

Рівновага у точці Мо згідно з класичною теорією є стійкою, тобто будь-які