I = I (i) (13)

Таким чином, заощадження є функцією процента і реального доходу (залежність пряма).

S = S(i, Yr) (14)

Інвестиції є спадною функцією процента: чим ви-щий процент, тим нижчий попит на інвестиції (обернена за-лежність) (рисунок 4).

Умови рівноваги ринку заощаджень за класич-ною моделлю (в закритій економіці):

I = S

Y = C + S

Y = C + I (15)

S = S(i, Yr)

I = I (i)

де Y - дохід;

С - споживання;

I - інвестиції;

S - заощадження:

Yr - реальний дохід;

і - процент.

Рисунок 4. Рівновага ринку заощаджень

У класичній моделі рівноважна ставка (і0) не визначає обсягів сукупної пропозиції чи сукупною попиту, а впливає нa розподіл попиту на дві частини - на споживання (С) та інвестиції (І).

Додавши (С) та (І) отримуємо функцію сукупного попиту (рисунок 5).

YrD = C (i, Yr) + I (i) (16)

Рисунок 5. Рівновага ринку заощаджень

Ставка процента (і) є тим економічним інструментом, який визначає розподіл (Yr) на (С) та (І).

Грошовий ринок — це ринок, на якому економічні суб'єкти купують необхідні їм ліквідні засоби, виписуючи на себе або пускаючи в обіг короткострокові зобов'язання, тобто банкноти. [4]

Грошовий ринок, як і будь-який ринок, ха-рактеризується через пропозицію, попит і ціну (відсоткову ставку).

Грошова пропозиція складається із готівкових і безго-тівкових грошей. Всі вони в залежності від рівня їх ліквідності об'єднуються зростаючим підсумком в окремі грошові агрегати

Пропозиція грошей залежить від грошово-кредитної політики Національного банку.

Грошовий попит — це попит на реальну грошову масу. Він включає попит на гроші для угод і попит на гроші як активи.

Попит на гроші для угод випливає з їхньої функції як засобу обігу, тобто з їх використання для купівлі товарів і послуг. Попит на гроші для угод знаходиться в прямій залежності від номінального ВВП. Чим більша загальна грошова вартість товарів і послуг, що знаходяться в обігу, тим більше потрібно грошей для угод. Обернено на цей попит впливає швидкість обертання грошей.

За класичною теорією, гроші є нейтральними, оскільки їхня маса (М) лише впливає на рівень цін товарів (Р) та на розмір середньої номінальної заробітної плати (W), але не визначає обсягів реального продукту (Yr), зайнятості (L ) та реальної за-робітної плати (W/P).

У класичній моделі ринок грошей відрізняється від усіх ін-ших ринків тим, що для нього попит (MD) та пропозиція (MS) грошей не є функціями ціни (тут - позичкового капіталу (i)). [3]

Пропозиція грошей (MS) - екзогенна величина, яка напе-ред визначена.

Попит на гроші (MD) є функцією номінального продукту (Y) і визначається за формулою:

, (17)

де v - швидкість обігу грошей;

Y - номінальний продукт.

Умова рівноваги ринку грошей:

(18)

MD = MS

Грошовий ринок, за класичною моделлю - це лише інструмент формування загального рівня цін (Р).

Рисунок 6. Рівновага ринку грошей

Рисунок 6 ілюструє кількісну теорію грошей за кла-сичною теорією, згідно з якою рівень цін, відповідно, номіналь-ний продукт змінюються відповідно до зміни грошової маси, яка знаходиться в обігу.

Рівновага на грошовому ринку передбачає, що при певній пропозиції М1S є лише номінальний продукт Y1, який задово-льняє цю пропозицію.

Збільшення пропозиції до М2S приводить до зростання номінального продукту до Y2.

Нерівновага на грошовому ринку викликає зміни в цінах на облігації і через них — у відсоткових ставках. Ціни на облігації і відсоткові ставки є обернено залежними. Зміни відсоткових ставок впливають на готов-ність заощаджувати гроші, що відновлює рівновагу на ринку грошей. Рівноважна ставка відсотка вирівнює кіль-кість грошей, що пропонуються і потребуються.

2. КЕЙНСІАНСЬКА МОДЕЛЬ ринкової РІВНОВАГИ

2.1 Побудова спрощеної моделі рівноваги

Початкові відмінності кейнсіанської моделі від класичної:

1) Рівновага попиту та пропозиції може встановитися і за умов неповної зайнятості.

2) Для досягнення збалансованості економіки необхідне активне втручання держави.

3) У кейнсіанській моделі вирішальний вплив на кінце-вий продукт і зайнятість має попит, а не пропозиція, як за класичною моделлю.

У "Загальній теорії..." Кейнс висловив припущення, що у короткостроковому періоді сукупний дохід в економіці визначають здебільшого видатки домогосподарств, фірм та уряду. Чим більше люди готові витрачати, тим більший обсяг товарів і послуг фірмі; можуть продати. Чим більше фірми можуть продати, тим більший обсяг продукції вони вироблятимуть і більшу кількість робітників найма-тимуть. Отже, за Кейнсом, основною проблемою у роки спадів та депресій є те, що сукупні видатки недостатні. [8]

Фактичні видатки — це су-ма, яку домогосподарства, фірми та уряд витрачають на купівлю товарів і послуг; фактичні видатки дорівнюють валовому внутрішньому про-дуктові економіки (ВВП).

Заплановані видатки — це сума, яку домогосподарства, фірми та уряд хотіли б витратити на товари і послуги.

Чому фактичні видатки можуть відрізнятися від запланованих? Річ у тім, що фірми нерідко змушені робити незаплановані інвестиції у запаси, якщо рівень продажу несподівано відмінний від очікуваного. Якщо фірми продають меншу кількість продукції, ніж запланували, їхні запаси автоматично збільшуються. І навпаки, коли фірми продають більше, ніж запланували, їхні запаси зменшуються. Оскільки такі незаплановані зміни у запасах розглядають як інвестиційні видатки фірм, фактичні видатки можуть бути вищі або нижчі від запланованих.

Розглянемо тепер визначники запланованих видатків. Припустімо, що економіка закрита, тому чистий експорт дорівнює нулю. Запишімо заплановані видатки AD у вигляді суми споживання С, запланованих інвестицій І та державних закупівель G:

AD = С + І + G (19)

Додамо до цього рівняння функцію споживання:

С = C (Y - Т) (20)

З цього рівняння випливає, що споживання залежить від використовуваного доходу (Y - Т), який дорівнює різниці сукупного доходу Y і податків Т. Для