Більшість фінансових ресурсів є грошовим вираженням вартості чистого доходу, створеного в державі. Це прибуток, відрахування до Пенсійного фонду, Фонду соціального стра-хування, Фонду Чорнобиля, Фонду сприяння зайнятості на-селення, Фонду конверсії, позабюджетних фондів місцевого самоврядування, доходи від зовнішньоекономічної діяльності. Друга частина фінансових ресурсів є частиною фонду споживання, що перерозподіляється за допомогою фінансів. Сюди входять прямі та непрямі податки з населення, в тому числі прибутковий податок з громадян, податок на добавле-ну вартість, акцизний збір, плата за землю, податок з влас-ників транспортних засобів, місцеві подаки та збори.

Третю частину фінансових ресурсів становлять різні від-рахування, що включаються в собівартість продукції. Серед них амортизаційні відрахування, відрахування на геолого-розвідку, плата за воду, плата за землю тощо.

Розгляд структури джерел фінансових ресурсів у тісно-му взаємозв'язку з структурою валового національного про-дукту має важливе теоретичне і практичне значення. По-перше, це дає можливість визначити рівень участі фінансів у розподільчих процесах і на цій основі дати оцінку ефек-тивності функціонування фінансового механізму. По-друге, значно розширюється інформаційна база для розробки фі-нансових показників ефективності економіки і розробки.на їх основі напрямів фінансової політики держави.

Високий процент фінансових ресурсів по відношенню до ВВП свідчить про те, що фінансова система виконує над-мірну перерозподільчу функцію. Це, з одного боку, знижує ефективність самої фінансової системи, з іншого — негатив-но позначається на системі розподілу і перерозподілу ство-рюваного продукту. Зокрема, перевантаження фінансової системи різними формами перерозподілу ресурсів між гру-пами населення, галузями економіки і регіонами негативно впливає на стимули до праці, оскільки відбувається відрив використання фінансових ресурсів від місця їхнього ство-рення. Потрібні заходи, які б забезпечили більш раціональ-ну структуру співвідношення системи фінансів та ВВП. Структура створення фінансових ресурсів визначає на-прями їх використання. В результаті використання фінан-сових ресурсів завершується формуванням структури спо-живання і нагромадження в державі.

Використання фінансових ресурсів можна згрупувати за такими основними напрямами:

поповнення основного і обо-ротного капіталу — капітальний ремонт, дотації планово збит-ковим підприємницьким структурам, поповнення недостачі оборотних коштів;

формування фонду споживання — ви-плати з фонду соціального захисту населення, видатки на соціально-культурні заходи, задоволення соціальних потреб працівників виробничої сфери, соціальна підтримка окре-мих верств населення, видатки на оборону і управління;

фор-мування фонду нагромадження — капітальні вкладення, при-дбання обладнання та інвентаря в бюджетних устано-вах, приріст нормативу власних оборотних коштів, витрати по зовнішньоекономічних зв'язках, створення резервних фондів.

У цілому обсяг фінансових ресурсів держави залежить від величини валового національного продукту, його внут-рішньої структури, динаміки складових частин.

Правильне і науково обгрунтоване прогнозування величини фінансових ресурсів, напрямів використання їх — одна з основних пере-думов активізації впливу фінансів на економічний і соціаль-ний розвиток держави.

1.2. Фінансові проблеми в умовах перехідної економіки.

В історії розвитку суспільства відомі фінансові кризи, які були викликані багаторічними війнами, спадом вироб-ництва в результаті порушення світових фінансових і кре-дитних зв'язків, стихійними явищами природи.

Основними ознаками кризи є зростання витрат при скоро-ченні доходів, насамперед через зниження накопичень у галу-зях народного господарства. Показником наявності кризи є дефіцит державного бюджету. Глибина кризи залежить від того, які заходи вживаються для її регулювання. Якщо держа-ва зуміє своєчасно скоротити видатки бюджету і зупинити спад виробництва, фінансова криза не завдасть серйозного руй-нівного впливу. Практика свідчить, що вжити заходів вдаєть-ся не завжди, тому при реалізації антикризових заходів пе-реплітаються інтереси різних суспільних і політичних сил, які приходять у протиріччя. Тому криза набуває затяжного ха-рактеру, і весь її тягар лягає на доходи населення. Щодо ни-нішньої фінансової кризи в Україні, то вона насамперед пов'яза-на зі спадом виробництва і будівництвом нової економічної системи. Спад виробництва зумовлений деформованою струк-турою економіки, низьким технічним рівнем виробництва.

Основними напрямами локалізації кризи можуть бути заходи щодо скорочення витрат бюджету, передусім на во-єнні витрати, фінансування збиткових і низькорентабель-них виробництв, різних видів дотацій. Потребує перегляду також фінансування окремих соціальних витрат. Проте на-самперед слід припинити грошову і кредитну емісію, при-скорити приватизацію і роздержавлення.

Аналізуючи економічний розвиток України значну увагу слід приділяти вагомим втратам, на відміну від досить скромних здобутків. Замість еконо-мічного зростання (планувався приріст ВВП на 0,5%) спостерігався подаль-ший економічний спад (зміна реального ВВП становила — 1,5%). Рівень інф-ляції замість прогнозованих 7—10% зріс до 20%. Проте такий розвиток подій є цілком закономірним, оскільки протиріччя, що виявилися були закладені за кілька років до цього.

Основною причиною фінансової нестабільності і гальмування економіч-ного зростання є надмірні державні витрати. Причому значущі як обсяги вит-рат, неспівставних із державними доходами і розміром ВВП, так і їх структу-ра: співвідношення державного інвестування та державного споживання.

В умовах швидкого скорочення обсягів реального ВВП згубною для еко-номіки виявилася невідповідність державних витрат до державних доходів. Так були закладені передумови фі-нансової кризи.

Слід зазначити, що причиною загострення протиріч на фінансовому рин-ку була не лише необхідність покривати надмірний бюджетний дефіцит. Нега-тивну роль відіграла безпосередньо практика фінансування бюджетного дефіциту, тобто державних запозичень.

Сучасний стан економіки і фінансової сфери України характеризується суперечливими тенденціями, які породжуються як об’єктивними факторами, так і помилками та прорахунками в економічній політиці. Тобто головні