Прийняття єдиного Податкового кодексу дозволить побудувати стабільну, зрозумілу податкову систему, забезпечить збалансованість загальнодержавних та приватних інтересів, допоможе розвитку підприємництва, активізації інвестиційної діяльності. Це єдиний шлях нарощування національного багатства України та добробуту її громадян.

Загальновідомо, що ринок без інституціоналізації це – тіньова економіка і корупція.

Ринки функціонують ефективно лише за умов розвинутої інституціональної інфраструктури. В перехідній економіці її формування повинно бути синхронізованим із масштабами і темпами ринкових реформ, а краще – їх випереджувати. Останнє уможливлюється лише за наявності стратегічних програм і чітко сформульованих в них цілей.

Умовою модернізації державних інститутів і ролі держави на етапі проведення глибокого економічного реформування є відмова від надмірної участі владних структур на мікрорівні і зосередження на вирішенні макропроблем: підтримка і захист приватного бізнесу, всіх форм власності, гарантія ринкової конкуренції.

Принципово важливого, якщо не ключового значення в сучасних умовах набувають соціальні фактори економічного розвитку. Взагалі людей цікавить не макроекономіка і мікроекономіка, котрі є поняттями досить абстрактними, а економіка країни, де вони живуть. Не макро- і мікроекономічні, не зовнішньоекономічні, і навіть не просто економічні реформи, а, в першу чергу, їх соціальні наслідки.

Формуючи політику економічного зростання, важливо розуміти наскільки вона відповідатиме критеріям економічної і соціальної демократії?

Основна спрямованість соціальних реформ – забезпечення зростання вагомості і домінуючої ролі доходів від трудової діяльності. Необхідно запровадити систему пріоритетів в економічній політиці, забезпечивши досягнення суттєвих змін в пропорціях доходу на користь заробітної плати, державного бюджету і виробничих інвестицій.

Ні проведення реформ заявлених, ні будь-яка їх корекція, ні реформування на принципово інших засадах неможливі, якщо політика не базується на економічному консенсусі. В його основу повинні бути закладені принципи: врахування поточних і перспективних, індивідуальних та суспільних інтересів; рівноправності всіх в умовах розвитку і в отриманні результатів суспільного прогресу; демократичності розвитку із реальною участю людей в прийнятті рішень, що впливають на їх життя.

Ідеально, щоб і в перехідних умовах економічний консенсус був суспільно конституйованим, а не кон’юнктурним. Для цього необхідно становлення і конструктивна взаємодія всіх інститутів держави і ринку – усталених, прозорих і зрозумілих у своїй діяльності для населення.

У світі є і завжди будуть країни багаті і країни бідні. Ми хочемо, щоб у природному прагненні до багатства Україна була економічно здоровою.

Серед позитивних економічних зрушень в українській економіці, важливих з точки зору її ринкових перспектив, слід вважати:

формування ефективного, конкурентоздатного недержавного сектора економіки і прошарку приватних підприємців;

зародження національних ринків товарів, праці і капіталу з переважно ринковим ціноутворенням, які здатні задовольняти платоспроможний попит;

введення національної грошової одиниці - гривні, становлення національної фінансово-банківської системи в цілому, регульованого валютного ринку;

диверсифікацію і лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків, появу нових каналів торговельного та інвестиційного співробітництва;

Однак в цілому серед основних тенденцій в соціально-економічному розвитку країни превалюють негативні явища і тенденції:

не відбулося модернізації структури державного управління відповідно до об’єктивних законів розвитку ринкової економіки. Зокрема, в процесі приватизації так і не створено інституту ефективних власників. Не створено дієздатної системи ринкових інститутів;

втрачені високотехнологічні виробництва, лідерство у багатьох напрямах фундаментальних досліджень. Критичного рівня досяг “відплив умів”;

склалися диспропорції між реальним і фінансовим секторами економіки, а також в середині кожного з них;

швидкими темпами зростають внутрішній і зовнішній державні борги з сумнівними перспективами не тільки їх погашення, але й обслуговування;

криза внутрішнього інвестування набула рис системної. Зовнішні кредити міжнародних фінансових організацій, вкрай потрібні для економіки перехідного типу, разом з тим займають мізерну питому вагу у загальних обсягах реальних інвестицій, майже не впливають на активну структурну перебудову національної економіки, сковуючи ініціативу в пошуку альтернативних, насамперед, власних джерел фінансування суспільних потреб;

відбулося катастрофічне падіння матеріального добробуту населення. Розрив у доходах 10% найбагатіших і 10% найбідніших досяг 15-20 разів, тоді як у західних країнах з розвинутою ринковою економікою він становить 4-6 разів;

небаченого рівня сягнула "тінізація" економіки.

Негативні тенденції соціально-економічного розвитку України у 1991-1999 рр. стали результатом не ринкових реформ, а відсутності виваженої стратегії економічних перетворень, не завжди послідовної економічної політики. Сучасний стан економіки і фінансової сфери України характеризується суперечливими тенденціями, які породжуються як об’єктивними факторами, так і помилками та прорахунками в економічній політиці. Тобто головні втрати в економічній сфері України були обумовлені причинами переважно суб’єктивного характеру, в результаті чого Україна продовжує залишатися у перманентному перехідному стані.

Головним фактором, що зумовлює необхідність кардинального реформування вітчизняної економіки та підвищення її конкурентоспроможності є вибір курсу на формування відкритої економіки та інтеграцію у світові економічні структури. Реалізації цього курсу заважають недосконалість форм та методів державного регулювання економічного розвитку, вади податкової системи, нестача інвестиційних ресурсів, слабка інноваційна активність, відсутність очікуваних від приватизації результатів, практична відсутність результатів адміністративних реформ та інституціональних змін.

Загрозу всій політиці ринкового розвитку становить розповсюдження і зростаючі масштаби "тіньової" економіки, криміналізація економічних, майнових та фінансово-банківських зв’язків і грошового обігу. Засоби захисту від криміналізації економіки недостатні і неефективні, в тому числі і через дефіцит фінансування та загального ослаблення державної влади в країні.

Неприпустимою є ситуація із незаконним масовим вивезенням українського капіталу за кордон в умовах інвестиційного голодування в реальному секторі економіки.

Спроби перейти від адміністративно-командної економіки до ринкової і наступні намагання уникнути або подолати соціально-економічну кризу засвідчили: короткострокові управлінські рішення та установки приховують в собі прорахунки стратегічного порядку.

В Україні існують різні погляди на фундаментальні і практичні питання економічного розвитку, але є розуміння того, що необхідним є досягнення консенсусу між парламентаріями, урядовцями, регіональними керівниками, науковцями,