Проте, сьогодні ще остаточно не вирішено, якою буде податкова політика держави, на що можуть розраховувати інвестори, які бажають увійти до українського ринку. Вони повинні мати впевненість, що нові підходи не погіршать економічного стану об`єкту їх інвестицій. Тому, зараз важливо надати їм відповідні гарантії. Не обов`язково нові закони ввести в дію вже сьогодні, проте ключові позиції вже повинні бути офіційно задекларовані. Потрібно зауважити, що процес внесення інвестицій повинен мати певний пільговий режим. Непоодинокі випадки, коли грошові кошти, які перераховуються інвесторами на розвиток підприємств, оподатковуються за звичайною ставкою податку на прибуток. Гроші, які надходять за цільовим призначенням не повинні розглядатися, як “дар”, це гроші націлені на розвиток української економіки в цілому. Відомо, що кожен долар інвестицій може збільшувати національний продукт на декілька доларів. Тому, не можна різати курку, що несе золоті яйця державі.

Іноземні інвестори відчувають деяку невпевненість і з причини постійних змін підходу держави до процесу залучення інвестицій. Прийняття Верховною Радою України рішення щодо скасування пільг для спільних підприємств, які могли користуватися ними ще щонайменше декілька років, такої впевненості не додало. Зрозуміло, що бажано залучити до державного бюджету України додаткові кошти від оподаткування таких підприємств, що такі пільги ставлять у дещо нерівні умови хазяйнування іноземних і вітчизняних підприємців. Проте, про це потрібно розмірковувати під час створення законодавчих актів, а не після їх введення в дію. Фірми, які прийняли рішення про вхід в Україну, базуючись на розрахунках, які були зроблені на основі діючого законодавства, сподіваються, що вже нічого не буде заважати розвитку їх бізнесу. До того ж вони отримали і державні гарантії. Зараз, прийняття законів, які суттєво погіршують стан інвесторів, підтверджує сумну репутацію України, як країни з одним з найвищих рівнів ризику для інвесторів.

Тому, доведеться докласти ще багато зусиль для кардинальної зміни ситуації на краще, в тому числі і постійно удосконалюючи приватизаційні процеси, як один з найважливіших напрямків залучення інвестицій.

1.2.1. Приватизація – процес реформування власності

Процес реформування власності ніколи і ніде не був легким та швидким. Особливо це стосується пост-радянських країн з їх плановою економікою, збудованою на командно-адміністративних принципах. Україна не виключення з цього правила. Процес приватизації в Україні був, також, обтяжений певними політичними та соціальними факторами. Проте, категорично не можна погодитися з тими, хто вважає приватизацію корінням всіх негараздів української економіки, злом, нав’язаним ззовні. Досвід реформування власності в Україні засвідчив, що ніхто не може запропонувати іншого шляху швидкої трансформації економіки, переводу її на ринкові рейки.

Навіть процес "паперової" приватизації, можливо, і не оптимальний з точки зору створення ефективного власника та забезпечення великих надходжень коштів до державної скарбниці, виконав свою місію. Тисячі підприємств, що вийшли з-під неефективного управління держави, припинили марно витрачати бюджетні кошти на підтримку свого функціонування і створили критичну масу приватних суб’єктів господарювання. Мільйони громадян України отримали перші уроки ринкової економіки саме в процесі приватизації.

Процес роздержавлення в Україні протягом 1992-1998 років умовно можна розділити на два періоди. У першому (1992-1994 р.р.) приватизація об‘єктів в більшості випадків здійснювалась неконкурентними способами: шляхом оренди з викупом або викупу трудовим колективом.

Другий період (1995-1998 р.р.) – час дійсно масової приватизації, яка здійснювалась переважно за приватизаційні папери і була спрямована на залучення широких верств населення до придбання акцій великих і середніх підприємств та об’єктів малої приватизації, а також поклала початок підготовці до індивідуальних процедур приватизації великих підприємств.

За цей період населенням країни було отримано майже 46 мільйонів приватизаційних майнових сертифікатів (ПМС). На 1 мільярд гривень було отримано компенсаційних сертифікатів (КС) – засобу платежу за об’єкти приватизації, емітованого державою з метою компенсації громадянам втрат від інфляції їх заощаджень.

В процесі малої приватизації до рук приватних власників перейшло більше 50 тисяч об’єктів промисловості, торгівлі, громадського харчування та інших. Знайшли своїх покупців більш ніж 1300 об’єктів незавершеного будівництва. Нарешті, майже 11 000 великих та середніх підприємств були перетворені в акціонерні товариства.

Безумовно, найбільш поширеним способом приватизації став продаж акцій на сертифікатних аукціонах. Створена наприкінці 1994 – початку 1995 року національна мережа центрів сертифікатних аукціонів (НМЦСА) дала змогу кожному громадянину України безпосередньо чи через фінансових посередників прийняти участь в процесі приватизації. Для продажу через систему НМЦСА за ПМС було запропоновано понад 13 тисяч пакетів акцій різних підприємств України загальною вартістю 3 млрд. грн. Крім того, ще більше 7 тисяч пакетів загальною вартістю 1.6 млрд. грн. було запропоновано для продажу за КС. Тенденції щодо зміщення акцентів на грошовий продаж не могли оминути і процес масової приватизації. Тому з середини 1998 року на базі НМЦСА почали проводитися грошові аукціони. За час їх проведення населенню та посередникам продано 2900 пакетів акцій.

За станом на 1 травня 1999 року 10 800 підприємств приватизовані з глибиною не менш ніж 70%, з яких 7 500 підприємств вже фактично не мають державної частки.

За станом на 1 січня 1999 року у роздержавленому секторі працює майже третина від загальної чисельності працівників, зайнятих у галузях економіки.

Ряд досліджень, проведених співробітниками ФДМУ разом з провідними українськими компаніями та фахівцями з питань приватизації дозволяє зробити наступні висновки стосовно підсумків масової приватизації: