Результати великої кризи 1929—1933 років засвідчили, що невтручання держави в створення й використання фінансових ресурсів, а також відсутність ефективного фінансового механізму регулювання економіки призводять до значних втрат і соціальних потрясінь.

Англійський економіст Д. М. Кейнс заснував теоретичну школу, яка висловилася проти традиційної класичної теорії, відповідно до якої ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту й пропозиції, виключаючи тим самим тривалі порушення в економіці, у тому числі й такі явища, як спад виробництва, інфляція й безробіття. У своїй праці "Загальна теорія зайнятості, процента й грошей" Кейнс обґрунтував цілісну концепцію державного регулювання ринкової економіки, основним інструментом якої є фіскальна політика, а найважливішим об'єктом — інвестиційні ресурси й процентні ставки.

Кейнсіанська модель довела свою життєвість і тому досить тривалий час панувала в економічній теорії й практиці. Проте наприкінці 70-х років з'явилася тенденція до спаду рівня продуктивності праці, посилення інфляції та одночасного зростання безробіття, що викликало недовіру до кейнсіанської теорії і, як наслідок, — появу альтернативних концепцій макроекономіки. Серед останніх дуже великого значення набули монетаризм, теорії раціональних очікувань і економіки пропозиції.

ВИСНОВКИ

Отже, як бачимо, реалізація фінансової політики здійснюється з допомогою фінансового механізму, який являє собою доить складну систему впливу на різні сторони фінансової діяльності окремих суб”єктів. Основним вектором цього впливу є взаємовідносини держави, яка виробляє і реалізує фінансову політику, із суб”єктами господарювання, що забезпечують виробництво ВВП.

Фінансовий механізм - це також сукупність фінансових методів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток супільства.

Надійність фінансового механізму визначається достатнім забезпеченням потреб кожного суб’єкта у коштах на основі оптимізації співвідношення між формами фінансового забезпечення.

Ефективність фінансового механізму залежить від цілеспрямованого вибору фінансових інструментів та дійовості їх впливу на окремі сторонни соціально-економічного розвитку.

Надзвичайно важливу роль у системі управління фінансовим механізмом відіграють норми і нормативи, особливо при застосуванні нормативного методу розподільних відносин. Необгрунтовані або не взаємолпов’язані норми і нормативи можуть розладнати роботу найдосконалішого механізму. Головна вимога до них полягає в тому, що їх встановлення та зміна мають базуватись або на науковообгрунтованій методиці (ставки податків), або на основі ринкових відносин (процентні ставки на позички).

Також слід сказати, що фінансування фінансового механізму забезпечується через організаційні структури, які характеризують надбудову суспільства. Це правове регламентування, планування, організація та контроль. Правове регламентування відображається в розробленні та прийнятті законодавчих актів з фінансів. Ця функція покладається на органи державної влади. Фінансове планування полягає в розробленні фінансових планів, на основі яких ведеться оперативне управління. Основний фінансовий план – бюджет держави – затверджується законодавчо. Функції організації фінансової діяльності в країні покладаються на органи державного управління і безпосередньо на Міністерство фінансів та Центральний банк. Ефективність управління фінансовим механізмом залежить насамперед від чітких, злагоджених та узгоджених дій цих органів. Фінансовий колнтроль дає можливість постійно стежити за рухом грошових потоків, він забезпечує перевірку законності здійснення фінансових операцій і Тим самим правильнее спрямування дії фінансового механізму.

В управлінні фінансовим механізмом важливим є один аспект: на що має бути націлене його функціонування? На те, щоб з його допомогою вирішувати ті чи інші проблеми, що періодично виникають у суспільстві, чи на те, щоб їх не виникало? Звичайно, фінансовий механізм має реагувати на існуючі проблеми і сприяти їх вирішенню. Та все ж головна його мета пеолягає в тому, щоб не допускати зародження, а Тим більше, загострення проблем.

Вироблення фінансової політики та її реалізація з допомогою фінансового механізму грунтуються на відповідних організаційних елементах цього механізму, які тісно пов’язані і підпорядковані один одному.

Фінансове законодавство формує правове поле для здійснення фінансової діяльності і відповідно, для реалізації фінансовоїполітики. Фінансове планування є відображенням напрямів, форм і методів фінансової політики. Воно, по суті є її матеріалізацією. Організація фінансової діяльності та фінансових відносин спрямована на втілення в практику завдань фінансової політики, на реалізацію фінансових планів. Фінансовий контроль призначений для перевірки законності фінансових операцій, моніторингу реалізації завдань фінансової політики і виконання прийнятих планів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Артус М. М. Фінанси. — К.: Видавництво Європейського ун-ту, 2005. — 197с.

2. Внукова Н. М., Успаленко В. І. Фінанси: вступ до фаху. — Х.: Бурун і К, 2005. — 352с.

3. Колісник М. К., Маслак О. О., Романів Є. М. Фінансовий ринок. — Л.: Видавництво національного університету "Львівська політехніка", 2004. — 191с.

4. Маслова С. О., Опалов О. А. Фінансовий ринок. — К.: Каравела, 2004. — 344с.

5. Фінанси. — К.: Навчально-методичний центр "Консорціум із удосконалення менеджмент- освіти в Україні", 2005. — 452с.

6. Хома І. Б., Алєксєєв І. В., Тревого Л. С., Андрушко Н. І. Ринок фінансових послуг. — Л.: Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2005. — 247с.