«Грошові потоки в грошовому обороті»
1. Комерційний кредит.
Комерційний кредит це товарна форма кредиту, що надається продавцями для покупців у вигляді відстрочки платежу за продані товари, надані послуги.
Об’єктом комерційного кредиту слугує товарний капітал, а його суб’ктами виступають агенти товарної угоди (контракту): продавець кредитором, а покупець позичальником. Комерційний кредит може мати місце не тільки між продавцем та покупцем. Він широко застосовується і у взаємовідносинах підприємств-сумісників.
Призначення комерційного кредиту прискорення реалізації товарів та послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового відсотка, який включено в ціну проданих товарів. В цьому привабливість комерційного кредиту для фірми-продавця. У фірми-покупця завдяки комерційному кредиту досягається тимчасова економія грошових коштів, скорочується потреба в банківському кредиті.
2. Споживчий кредит
Споживчий кредит кредит, який надається тільки в національній валюті для фізичних осіб резидентів на придбання споживчих товарів та послуг і який повертається в розстрочку.
Споживчий кредит характеризує відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування кінцевого споживання. Призначення споживчого кредиту засіб задоволення споживчих потреб широких верств населення. Видача споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує життєвий рівень, з другого боку, прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг.
У країнах з ринковою економікою споживчий кредит, як зручна і вигідна форма обслуговування населення надається для закупівлі предметів особистого користування, головним чином, для придбання дорогих предметів тривалого користування, до яких належать автомобілі, меблі, телевізори, холодильники тощо. Однак, за умови економічної кризи споживчий кредит різко скорочується, а якщо і видається, то під високі відсотки, що не дає змоги широким верствам населення ним користуватися.
Суб’єктами кредитних відносин виступають фізичні особи в якості позичальників, а в ролі кредиторів виступають комеріцйні банки, парабанки (ломбарди, кредитові спілки, кооперативи), підприємтсва та організації. Між кредитором і позичальником можуть функціонувати посередники, наприклад, торгові організації.
Комерційні банки можуть надавати споживчі кредити безпосередньо позичальникам, котрі звертаються у банк за позикою (прямі кредити), або через посередників (торгова фірма, прокат, ломбард), котрі продають товар споживачу, надають послуги або обслуговують їх під зобов’язання позичальника (непрямі кредити). Серед непрямих кредитів найбільш поширеними є позики, пов’язані купівлею товарів тривалого користування. В даному випадку обслуговування позичальника здійснюється спільно банком і торговельною фірмою. Для цього вони укладають між собою угоду про надання кредиту для купівлі товару з наступною виплатою (з розстрочкою). Клієнт (покупець товару спочатку оплачує до 30-40 відсотків вартості товару, а під неоплачену частину товару банк надає клієнту позику і перераховує тиорговій фірмі, залишаючи собі суму початкового внеску клієнта в забезпечення кредиту. Після погашення позики, початковий внесок клієнта перераховується на рахунок торговельної фірми.
3. Державний кредит
Специфічним різновидом кредитних відносин є державний кредит, при якому позичальником виступає держава, а кредиторами юридичні та фізичні особи. У сфері міжнародного кредиту держава може бути як позичальником, так і кредитором.
Основним призначенням державного кредиту є мобілізація грошових коштів (позичкових капіталів) для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет є дефіцитним. Для кредиторів державний кредит слугує флрмою заощадження або інвестування коштів у цінні папери, що приносить їм додатковий гарантований дохід.
Державний кредит функціонує у вигляді випуску державних позик, які реалізуються, в основному, через фінансово-кредитні-установи, серед юридичних та фізичних осіб.
Державні позики поділяються:
1) в залежності від того, хто виступає у ролі позичальника (центральні чи місцеві органи влади) на:
централізовані (позичальником виступає уряд за його повноваженнями міністерство фінансів);
децентралізовані (позичальником виступають місцеві органи влади);
2) в залежності від місця одержання на:
внутрішні (розміщуються в середині країни);
зовнішні надаються МВФ, МБРР та іншими міжнародними і державними кредитними установами США, Німеччини, Канади та інших країн);
3) в залежності від строку погашення на:
короткострокові (до 1 року);
середньострокові (понад 5 років);
4) в залежності від порядку оформлення кредитних відносин на:
облігаційні (передбачають розміщення державних облігацій);
безоблігаційні (розміщуються під скарбницькі зобов’язання або шляхом прямого кредитування центральним банком державного бюджету).
Державні позики безпосередньо ралізуються шляхом розміщення державних цінних паперів: облігацій, скарбницьких зобов’язань, ощадних сертифікатів. Державні цінні папери можуть випускати як центральний уряд так і місцеві органи влади на основі спеціального рішення, в якому визначається емітент, умови випуску, порядок розміщення цінних паперів та порядок погашення боргових зобов’язань (державного боргу).
В окремих випадках, коли має місце хронічний зріст державного боргу,держава може вдатись до конверсії позик зміна раніше встановлених умов державних позик (відсотка, терміну погашення, валюти позики) на нові. Конверсія державних позик може бути: добровільно, коли власник облігації має право погодитись на нові умови позики, або забрати суму позики назад; примусово, коли старі позики обмінюються на нові; факультативною, коли кредитор може погодитись чи відмовитись від зміни умов позики.
За сучасних обставин в Україні державний кредит, як правило, має цільове спрямування на покриття дефіциту бюджету, який хронічно зростає внаслідок розладнання економіки та різкого спаду виробництва. До 1996 року в Україні дефіцит державного бюджету перевищував допустимі межі (5-8 відсотків від обсягу ВВП) і покривався переважно за рахунок прямих кредитів Національного банку, тобто емісії грошей, що призводило, до зростання темпів інфляції. У 1995 році уряд України змінив політику щодо вибору джерел покриття дефіциту бюджету шляхом місії облігацій внутрішньої державної позики. Надалі урядом передбачено покривати дефіцит державного бюджету виключно за рахунок внутрішніх та зовнішніх державних позик, тобто в Україні запроваджено ринкові методи формування і регулювання державного боргу.
4. Міжнародний кредит
Міжнародний кредит це надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на