засадах повернення, платності та строковості. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національних ринках позичкових капіталів. Суб’єктами міжнародного кредиту виступають банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредитні організації. Об’єктом кредитування є передача кредитором товарних і валютних ресурсів у тимчасове розпорядження позичальника.
Міжнародний редит функціонує в різноманітних формах. Залежно від того, хто є кредитором виділяють: фірмовий, банківський, урядовий. З точки зору об’єктів кредитування розрізняють фінансовий і комерційний міжнародний кредит.
Фірмовий (комерційний) кредит означає відстрочку платежу за продані товари в кредит. Кредитором виступає фірма експортер, а позичальником імпортер. З позиції позичалника фірмовий кредит є найменш зручним, оскільки сфера функціонування кредиту обмежена, а позичальник попадає у пряму комерційну залежність від кредитора.
Гнучкішою формою кредиту в міжнародних відносинах є банківський кредит, при якому одним із суб’єктів кредитних відносин виступає банк. Міжнародний банківський кредит за формою є фінансовим кредитом.
Фінансовий кредит це надання кредитів у грошовій (валютній) формі. Фінансові кредити можуть надаватися у валютах країни-кредитора, країни-боржника, а також у третіх валютх або взагалі в декількох валютах, як це буває на європейскому ринку, коли позика розміщується одночасно в кількох країнах. Однією з форм фінансових кредитів є облігаційні позики, які розміщуються іноземними позичальниками на міжнародному та національному ринках позичкового капіталу за допомогою банків. Крім того, міжнародні банки виконують гармонійні функції.
Урядовий редит (міжурядові позики) різновидність міжнародного кредиту, який надається однією країною іншій в товарній або грошовій формі, в рамках міжурядової угоди. В широкому розумінні до міжурядових позик належать кредити міжнародних валютно-кредитних організацій, які надаються через МВФ, групу МБРР, Європейський Інвестиційний банк та інші фінансово-кредитні інститути.
Для урядового кредиту характерним є те, що суб’єктами кредитних відносин виступають окремі держави, а об’єктом перерозподілу їх національний доход. Звичайно, урядовий кредит надається на більш пільгових умовах, ніж приватний. Він може бути безпроцентним, пільговим, може надаватись у вигляді субсидій. Найчастіше урядовий кредит є цільовим для опанування конкретних проектів, програм економічного та соціального розвитку. Міжурядові позики виступають у формі інвестиційного кредиту, який використовується для фінансування капітальних вкладень. Він може направлятись на збалансування платежів між країнами.
У міжнародному обороті кредит виконує функцію нагромадження та перерозподілу позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення з метою отримання максимальних прибутків. Міжнародний кредит відіграє важливу роль зокрема:
сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну;
сприяє зміцненню міжнародних економічних зв’язків;
підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі, стимулює та прискорює ріст світового товарообороту;
забезпечує безперервність міжнародних розрахунків та прискорює обіг коштів у міжнародному обороті;
слугує методом регулювання платіжних балансів;
посилює конкуренцію між країнами, оскільи використовується як знаряддя конкурентної боротьби за ринки збуту.
В Україну залучаються іноземні кредити для розв’язання проблем, що пов’язані з структурної перебудовою економіки, технічним переоснащенням і модернізацією виробничих процесів, а також для проведення конверсії і розвитку експортного потенціалу.
Міжнародні кредити залучаються на основі міжнародних угод, що заключаються між суб’єктами кредитних відносин. Для координації діяльності економічних агентів України з приводу залучення та цільвого використання іноземних кредитів створено Валютно-кредитну раду при Кабінеті міністрів.
5. Банківський кредит.
Банківський кредит позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільвого характеру використання. Він відображає економічні відносини між суб’єктами кредитування: кредитором-банком, який надає кредити і позичальником суб’єктом кредитнх відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти. Позичальником можуть бути економічні агенти (фізичні та юридичні особи, держава), які відчувають потребу в кредиті. Кредитні відносини між банком і позичальником будуються на підставі кредитних договорів.
Об’єктом банківського кредиту є грошовий капітал. Банки можуть надавати редити як у національній, так і в іноземній валюті. Залежно від об’єкту кредитування банківський кредит надається безпосередньо тим позичальникам, хто має в цьому потребу на основі індивідуальних кредитних угод. Непрямий банківський кредит надається через посередника. Він може виступати у формі фінансових зобов’язань банка. Прикладом непрямого банківського кредиту може бути і облік векселів, факторингові операції, фондові лперації, гарантійні операції тощо.
Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу. Банківський кредит також тісно пов’язаний з емісією грошей в обіг.
Банк надає кредити на здійснення заходів, передбачених статутом позичальника, на підставі індивідуальної кредитної угоди з урахуванням кредитного ризику. Діяльність банків у галузі кредитування повинна бути спрямована на проведення єдиної грошово-кредитної політики в країні, зміцнення та стабілізацію національної валюти.
Кредити надаються позичальникам для здійснення заходів, пов’язаних з:
розвитком виробництва та товарообороту;
інвестиційною діяльністю;
приватизацією державного майна;
задоволенням споживчих потреб;
іншими напрямами функціонування господарської діяльності.
Забороняється використання позичальниками кредитів на:
покриття збитків;
формування та збільшення статутного фонду комерційних банків;
придбання цінних паперів будь-яких підприємств.
Кредити, які отримані комерційними банками за рахунок централізованих ресурсів Національного банку України не можуть бути спрямовані на:
конвертування національної валюти у валюту інших держав;
викуп державного майна;
використання в інших напрямах, які не обумовлені кредитною угодою.
У разі отримання централізованих ресурсів Національного банку України комерційні банки не мають права здійснювати операції з продажу власних кредитних ресурсів іншим банкам.