«Міжнародний поділ праці,його форми та фактори,що на нього впливають»
1. Поділ праці — це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва і галузі
Однак це визначення буде неповним, якщо не показати деякі особ-ливості цього явища.
По-перше, поділ праці є історичною категорією. Це означає, що він перебуває у постійному русі, безперервно змінюється, що відбиває певний рівень розвитку продуктивних сил. Далі будуть по-казані історичні етапи розвитку поділу праці.
По-друге, поділ праці не обмежується мікроекономічними яви-щами — в межах одного підприємства. Це певна система суспіль-ної праці, яка складається у результаті якісної диференціації трудо-вої діяльності в процесі розвитку суспільства.
По-третє, поділ праці є причиною виникнення товарного вироб-ництва. Проте він стає причиною тільки тоді, коли поділ праці відбу-вається одночасно з відчуженням виробників. А це означає, що ви-робники, між якими відбувся поділ праці, виступають як відокремлені власники. Обмежуючись певним видом виробничої діяльності, вони для задоволення своїх потреб змушені обмінювати власний продукт на інші продукти. Тільки у такий спосіб вони можуть задо-вольнити свої потреби. Обмін між різними власниками набуває форми товарообміну.
Розвиток поділу праці поглиблює товарний обмін, стає важли-вим процесом розвитку ринкової економіки.
Поділ праці, як уже зазначалось, є важливим чинником подолан-ня суперечності між безмежними потребами і обмеженістю ресурсів. Однак цей чинник діє у певних межах і тому не стосується всіх еко-номічних ресурсів, зокрема тих, які обмежені природою і не віднов-люються після виробничого споживання. Інакше кажучи, поділ праці не може відновити запаси нафти, газу, вугілля, залізної руди та інших природних ресурсів.
Проте поділ праці може успішно долати обмеження виробни-чих можливостей. І це досягається завдяки тому, що поділ праці є важливим чинником підвищення продуктивності праці. Історія свідчить, що людство саме тому приділяло увагу поділу праці, що він зумовлював значне зростання її продуктивності.
2. Валюту та гроші часом уявляють як ідентичні поняття , хоча всередині країни частіше використовується термін “гроші”, а термін “валюта” – зовні.
Перетворюючись у валюту , гроші приймають на себе додаткову функцію – стають товаром , продаються і купуються , мають ціну в грошових одиницях іншої країни. Звідси випливає, що валюта як грошовий товар повинна мати не тільки внутрішнє, а й зовнішнє визнання. У світовому співтоваристві має існувати довіра до валюти того чи іншого учасника міжнародних зв’язків , тобто переконатись у тому, що її можна обминати на інші валюти [6,с.133]. На практиці валюти вільно перетинають кордони і повертаються назад.
Поняття валюта використовується у таких значеннях:
національна валюта – грошова одиниця певної країни або той чи інший її тип;
іноземна валюта - грошові знаки іноземних державі використовуються у міжнародних розрахунках;
міжнародна валюта.
Міжнародні валютні відносини – це сукупність валютно – грошових і розрахунково – кредитних зв’язків у світогосподарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств.
Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система.
Валютна система – це державно – правова форма організації валютних відносин. Слід розрізняти національну . регіональну, міжнародну та світову валютні системи.
Національна валютна система – державно – правова форма організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міждержавними фінансовими інститутами, за допомогою яких здійснюються міжнародні кредитно – розрахункові операції, формуються і використовуються валютні резерви країни.
Основні елементи національної валютної системи:
валютний паритет та режим курсу національної валюти;
національна валюта – грошова одиниця країни;
умови обміну національної валюти на інші валюти – конвертованість валюти;
форми та організація міждержавних розрахунків;
статус національних установ, які обслуговують і регулюють валютні відносини.
Валютою у валютній системі України є гривня.
Одним із найважливіших елементів валютної системи є конвертованість національної валюти.
Конвертованість національної валюти – важливий атрибут відкритої економіки. Без конвертованості неможлива свобода зовнішньої торгівлі, оскільки товаро–виробник–експортер не може вільно включатися у різноманітні структури світового ринку, у міжнародний поділ праці, а покупець – імпортер позбавляються можливості задовольняти платоспроможний попит на товари що імпортуються.
Конвертованість полягає у можливості вільного обміну національної валюти на інші валюти за офіційним курсом.
У рамках світової валютної системи вільно вільноконвертованою вважається валюта тієї країни, яка взяла на себе зобов’язання , передбачені статутом МВФ.
У світовій практиці розрізняють повну та часткову , зовнішню і внутрішню конвертованість валют.
В Україні завершується процес трансформації грошової одиниці – гривні в режимі часткової (здебільшого внутрішньої) конвертованості, що сприятиме припливу іноземного капіталу, розбудови економіки України, її поступовій інтеграції у світову економіку.
Україна як незалежна держава ще в серпні 1992 року ратифікувала Угоду про міжнародний валютний фонд, узявши на себе , таким чином , певні зобов’язання щодо організації власної національної валютної системи.
Сучасний стан розвитку валютної системи в Україні , забезпечення внутрішньої конвертованості та досягнення стабільності національної валюти створили всі передумови для того, щоб рада директорів Міжнародного валютного фонду 8 травня 197 року оголосила що наша країна взяла на себе зобов’язання згідно з статтею ХІІІ Статуту МВФ за забезпечення конвертованості національної валюти з поточною конвертованістю, тобто на певні валютні операції чи на окремі категорії власників коштів режим конвертованості не поширюється, запроваджуються певні обмеження. Поточна конвертованість передбачає лібералізацію зовнішньої торгівлі.
Уперше за роки незалежності України фізичні особи та резиденти здобули право переказувати через українські повноважні банки особисті кошти в іноземній валюті за межі України за нетоварними операціями.
Крім цього , громадяни та іноземці можуть переказувати за межі України успадковані кошти, гроші за продажу , спадщину та належне нерезиденту майно