Грошову реформу в Україні, з метою впровадження гривні, визначили нормативно-правові акти направлені на стабілізацію грошового ринку, створення необхідних умов напередодні реформ.

Якщо судити зі змісту нормативно-правових актів, то від 1 до 16 вересня 1996 р. в Україні було проведено грошову реформу. Проте, слід нагадати, що 7 листопада 1992 р. було видано Указ Президента «Про реформу грошової системи України», яким у сферу безготівкового обігу запроваджувався купоно-карбованець замість рубля та започатковувався вихід України з рубльової зони. Але це було лише продовженням процесу реформування грошової системи, що розпочався у січні того ж року випуском у готівковий обіг тимчасової валюти - купоно-карбованців багаторазового використання. І хоча цей захід не називався на той час грошовою реформою, за своєю сутністю це був перший крок на шляху реформування попередньої грошової системи та розбудови нової.

Якщо керуватися формально-правовим підходом, то можна визнати, що проведено дві реформи: в листопаді 1992 р. та вересні. 1996 р. Якщо виходити з сутності та внутрішньої логіки проведених заходів, то слід визнати, що проведено одну грошову реформу, що тривала майже п'ять років. Вона включала три внутрішньо взаємопов'язані заходи: випуск у готівковий обіг тимчасової перехідної валюти - купоно-карбованця (січень 1992 р.); випуск цієї валюти в безготівковий обіг (листопад 1992р.); випуск у загальний обіг постійної національної валюти - гривні замість тимчасової - купоно-карбованця (вересень 1996 р.).

Усі вказані заходи можна розглядати як послідовні етапи єдиного процесу, останній, третій етап став завершальним. У результаті цього Україна одержала остаточно сформовану грошову систему з постійною національною валютою.

Реформа грошової системи України ставила низку завдань: створення національної грошової одиниці незалежної держави; забезпечення стабільності національних грошей та використання їх для стимулювання економічного та соціального розвитку країни; створення грошової системи, що відповідала б вимогам ринкової економіки; приведення грошової системи у відповідність до потреб соціального розвитку суспільства.

На сьогодні існує дві точки зору щодо характеру грошової реформи в Україні. Прихильники конфіскаційного підходу проведення реформи приводять аргументи можливості обмеження грошової маси в обігу, вилучення коштів тіньової економіки.

Прихильники неконфіскаційного підходу виходять з такої позиції, як відсутність в Україні ситуації, коли пропозиція грошей значно перевищує попит на них. Стабільність курсу купоно-карбованця протягом тривалого часу досягалась без істотного впливу використання резервів іноземної валюти НБУ, що дозволило стабілізувати інфляційні процеси.

Грошова реформа в Україні проводилась від 2 до 16 вересня 1996 р., згідно з Указом Президента України.

За даними НБУ емісія карбованцевої готівки на 2 вересня 1996 р. становила 338,1 трлн, крб., із них 19,1 трлн. крб. знаходилося у касах банків, а 319,0 трлн. в обігу.

За період реформи від 2 до 16 вересня 1996 р. та протягом 2-х наступних днів (протягом 17 вересня банки приймали від суб'єктів господарювання всіх форм власності залишки кас у карбованцях, отриманих від реалізації товарів та надання платних послуг населенню за карбованці 16 вересня. Крім того, 18 вересня продовжувалася здача в банки карбованців підприємствами зв'язку та пунктами обміну, банківською системою було вилучено карбованців у резервні фонди Національного банку України з погашенням емісії на загальну суму 327,9 трлн. крб. (97% емітованої до реформи готівки), в тому числі з обігу - 309,5 трлн. крб. (97%) та з кас банків 18,4 трлн. крб. (96,3%).

Поряд з обміном карбованців на гривні вилучення з готівкового обігу карбованців здійснювалось також іншими шляхами, а саме: використання їх населенням за купівлю товарів, сплату послуг (69,7 трлн, крб.) та внесення на вклади в банки (три мільйони карбованців), надходження заактованих залишків кас підприємств (3,2 трлн. крб.), від підприємств зв'язку (3,1 трлн, крб.) та інші надходження, платежі, включаючи комунальні.

Враховуючи двоетапність грошової реформи, слід зазначити, що основні тяготи реформи вдалося перенести на тимчасову валюту (купоно-карбовансць) через гіпервисоке знецінення останньої. Усі грошові заощадження населення, сформовані в рублях і карбованцях, на початок введення в обіг гривні перетворилися на мізерну величину, їхня деномізація у співвідношенні 1:100 000 без попередньої індексації на рівень інфляції юридичне підтвердила їхню ліквідацію. Зростання попиту на гроші після випуску гривні сприяло підтриманню стабільності останньої.

Незважаючи нате, що Верховна Рада прийняла закон про компенсацію вкладів населення в Ощадному банку станом на 1 січня 1992 р.; реальна виплата компенсації відкладена на невизначене майбутнє. Зростання в 1995-1996рр. заборгованості держави з виплати заробітної плати працівникам бюджетної сфери, пенсіонерам, студентам підвищило попит населення на нову валюту, сприяло її стабільності. Слід зазначити, що основний тягар, пов'язаний з уведенням нової національної валюти, ліг на плечі тих верств населення, які втратили внаслідок гіперінфляції свої заощадження, сформовані до 1992 р., та стали з волі держави її кредиторами в 1995-1996 рр. А це, як відомо, найнезахищеніші групи населення, які працюють (чи працювали) у державному секторі економіки та їхні доходи визначалися державою.

Однак проведення грошової реформи має й інший соціальний бік. Сама реформа стала невід'ємною складовою ринкових перетворень в економіці: становлення приватних форм власності; лібералізація цін; послаблення державного втручання в підприємницьку діяльність, зовнішньоекономічні зв'язки, валютні, операції господарських суб'єктів. Зазначені умови дали можливість окремим господарським суб'єктам і фізичним особам не тільки зберегти свої кошти, а навіть нагромадити величезні капітали на спекулятивних, бартерних і валютних операціях. Усі ці операції, як правило, проводилися під гаслом ринкових реформ і носили напівзаконний чи незаконний характер. Створення сприятливих умов для згаданих процесів свідчить про безпосередній