Якщо державне втручання не може усунути проблем, які перешкоджають виконанню умов теорем добробуту, то оптимальне розміщення ресурсів не досягається. В такому разі застосовується теорія другого найкращого або квазіоптимуму, яка запропонована Р.Дж.Ліспі та К.Ланкастером у 50-х роках: якщо одна з передумов оптимальності за Парето не може бути виконана, то найкраща із досяжних ситуацій (друга найкраща) може бути отримана лише при відході від інших умов Парето. Так, у випадку природних монополій (для яких типовою є зростаюча віддача від масштабу виробництва) при встановленні регульованих цін доводиться відмовлятись або від ефективних обсягів (коли ціни дорівнюють середній вартості), або вводити субсидії для виробника, які погіршують стан інших ринків (коли ціни встановлюють на ефективному рівні граничної вартості).

Окремою проблемою є регулювання так званих “достойних” та “недостойних” благ.

Достойні блага – споживання яких вважається у суспільстві бажаним, незважаючи на індивідуальні смаки та уподобання індивідів (медичні послуги, зокрема щеплення для запобігання інфекційним захворюванням, середня освіта, безпека руху на транспорті).

Недостойних благ (або бажаних антиблаг) – споживання яких вважається небажаним і може навіть заборонятись (алкоголь, тютюн, наркотики).

Питання про те, хто і як саме повинен приймати рішення про належність благ до достойних чи недостойних, є складною політичною проблемою. В кожному суспільстві ця проблема так або інакше розв’язується із використанням механізму суспільного вибору з урахуванням існуючих інститутів.

2.2. Нерівність і перерозподіл доходів

Прагнення суспільства досягти соціальної справедливості потребує від державної влади різноманітних заходів щодо перерозподілу доходів.

Тут перш за все, необхідно визначити, наскільки нерівним є фактичний розподіл доходів, а для цього треба ввести відповідні показники нерівності. По-друге, слід визначитись із поняттям справедливого розподілу доходів, що дає змогу відшукати стан, до якого треба скеровувати рух процесу перерозподілу. По-третє, необхідно розглянути інструменти, які допоможуть перерозподіляти доходи. Нарешті, слід проаналізувати вартість перерозподілу для суспільства.

Різні люди мають різні стартові можливості, різні здібності і різну віддачу. Доходи утворюються внаслідок продажу або передачі в оренду належних їм ресурсів (праці, грошових заощаджень, землі, підприємницьких здібностей) на ринках відповідних факторів виробництва. Все це веде до суттєвої диференціації доходів у суспільстві, проблеми несправедливого розподілу доходів і появи бідності. Бідність, як явище притаманне всім, навіть найрозвинутішим країнам. У більшості країн фіксується „поріг бідності”, який визначає певний рівень доходів у середньому на члена родини протягом року.

В Україні визначається межа малозабезпеченості, яка склала у 1997 році 70,1 грн. На місяць (тобто приблизно 1780 дол. на рік на родину із чотирьох осіб), у ІІ кварталі за цією межею опинилося 27,4 млн. чол., або 53,9% населення.

Для вимірювання нерівності у розподілі доходів використовується кілька понять, одне з яких – крива Лоренца – графік, який ілюструє ступінь нерівності. Якщо по вертикалі відкласти кумулятивну частку доходів (від 0 до 100%), а по горизонталі – кумулятивну частку тих, хто отримує ці доходи (також від 0 до 100%), тоді у випадку повної рівності крива Лоренца матиме вигляд прямої лінії, тобто будь який відсоток населення (наприклад, 10 або 20) отримуватиме таку частку доходів (10% або 20%). При фактичному нерівному розподілі доходів крива Лоренца буде відхилятись праворуч вниз від прямої лінії, тобто буде опуклою донизу. Така форма кривої показує, що однакові частки бідніших і заможніших громадян отримують різні частки від сукупного доходу суспільства.

На рис. 1 відображена крива Лоренца для України у другому кварталі 1997 року, вона ілюструє той факт, що 20% найбіднішого населення країни отримує близько 6% сукупного доходу, а 20% найбагатшого – близько 42% (у 1992 році було відповідно 9,5% і 35,4%).

З кривою Лоренца пов’язаний інший вимірювач нерівності доходів – коефіцієнт Джіні, який дорівнює відношенню площі фігури, що утворюється між кривою Лоренца та лінією абсолютної рівності, до площі трикутника 0АВ, що утворюється лінією абсолютної рівності 0А та координатними осями. Цей коефіцієнт коливається в діапазоні між нулем (у випадку абсолютної рівності чисельник дорівнює нулеві) та одиницею (у випадку абсолютної нерівності, коли всі доходи суспільства зосереджені у одного індивіда, чисельник дорівнюватиме знаменнику).

Для України індекс Джіні у 1997 році складав 0,37, (у 1992 році – 0,257); у США, для порівняння, - лише 0,3, тобто розподіл доходів в Україні зараз більш нерівний ніж у США.

З метою зменшення нерівності в розподілі доходів державна влада здійснює примусове переміщення ресурсів, яке призводить до зменшення добробуту одних і підвищення добробуту інших членів суспільства, тобто фактично до перерозподілу доходів за допомогою податкової системи та трансфертів

Трансферт – (передавання, перенесення) невідшкодована передача частки доходів або благ від одних осіб чи установ іншим. Трансферт може здійснюватись у грошовій формі, у вигляді надання певних послуг; він може набувати також форми передачі економічних можливостей, що означає розширення можливостей досягнення вищих доходів частиною індивідів порівняно з нерегульованим ринком). Трансферти здійснюються як примусово , так і добровільно (у вигляді пожертв).

Для фінансування трансфертів використовується податкова система. Податок можна визначити як примусовий трансферт грошей від індивідів або інституцій до органів влади.

Податки подіяються на прямі (їх сплачують безпосередньо економічні агенти – фірми і домогосподарства – в залежності і від рівня доходів або багатства) і непрямі (ними обкладаються блага і види діяльності (акцизний податок, мито, ПДВ)).

Середня ставка податку (ССП) дорівнює частці (або процентові), який складають податки Т в сукупному доході І:

ССП = Т / І (або ССП = (Т / І)*100).

Гранична ставка