Структура та обсяг дипломної роботи зумовлені темою та метою дослідження. Робота складається з трьох розділів та дев’яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел, що охоплює 69 найменування. Обсяг дипломної роботи складає 94 сторінки.

РОЗДІЛ 1. Загальні положення становлення розвитку господарських товариств в Україні

1.1 Поняття, розвиток та особливості господарських товариств як самостійних суб’єктів господарської діяльності

Становлення господарських товариств в Україні безпосередньо обумовлене політичними й економічними процесами двох останніх століть другого тисячоріччя. Правове забезпечення цих процесів адекватно відреагувало на всі зміни, що мали місце в зазначених сферах. Перш за все, це пов’язано із розвитком крупного виробництва й формами залучення для цього інвестицій, тобто способів формування значного капіталу.

В Україні, що входила до складу Російської імперії, до початку XX ст. ці процеси протікали повільно. Переважало ведення дрібного підприємництва – ремесло, мануфактура, господарство монастирів, багатіли латифундії. Гальмували первісне нагромадження капіталу й кріпосницькі відносини, які стримували розвиток крупного виробництва. Джерелами фінансування розвитку підприємства в основному, були кредити зі скарбниці, але траплялися й іноземні інвестиції. Традиційні ж для України виробництва – канатні, суконні, шинки, винні відкупи, лихварство були лише засобами для утворення передумов промислового капіталу. Великі інвестиції стали необхідними з переходом до парових цукроварень. У свою чергу, попит на обладнання на них вплинув на розвиток мідних, чавунних і залізних та інших підприємств. Пануючими формами колективної підприємницької діяльності виступали повні і командитні товариства (останні іменувалися товариствами на вірі) [62, c.72].

Інакше складалась ситуація з акціонерними товариствами. Становлення корпоративних структур даного типу у дореволюційній Росії відбувалось дуже повільно. Практично до початку XX ст. вони не користувалися популярністю ні в підприємницькому середовищі (купці, промисловці), ні у населення, законодавча основа їх діяльності була конче не розвинутою.

У Маніфесті Олександра I від 1 січня 1807 року, яким купецькому стану дарувались привілеї, уперше згадувались певні організаційні форми товариств: повні товариства, товариства на вірі і товариства „по ділянках”. У цьому документі йшлося усього лише про надання права купцям вести торговий промисел у тій або іншій формі, діяльність самих товариств у Маніфесті не врегульовувалась, щодо акціонерних компаній було сказано, що вони „прямо неналежать до занять купецтва”, тобто до участі в них допускаються не тільки купці, а й представники інших станів[65, c.249].

Надалі кількість компаній швидко зростає, уряд дозволяє створення практично будь-яких акціонерних товариств, не контролюючи зміст їх статутів і подальшу діяльність. Як і в зарубіжних країнах масова поява компаній без належного законодавчого регулювання викликає численні факти зловживань. Уряд не міг не відреагувати на таку ситуацію, і 6 грудня 1836 р. Державною радою прйимається положення про акціонерні компанії, яке докладно регулювало різноманітні аспекти їх створення та подальшої діяльності.

На початку XX століття російське право одержує значний розвиток – приймається Торговий статут 1903 р., ст. 53-70 якого присвячені товариствам. У ст. 55 статуту визначаються такі їх види: артільне товариство (форма аналогічна сьогоднішнім кооперативам), повне товариство і товариство на вірі, акціонерне товариство. Торговий статут докладно визначив основи правового положення кожного з товариств. У 1910 році приймається Звіт законів цівільних, ряд норм якого присвячений товариствам [63, c.69].

Зміни в економічній і плітичній ситуації в Україні після жовтневого перевороту призвели до поступової націоналізації господарських товариств. Вважалося, що засоби виробництва перестають бути капіталом і і стають надбанням їх справжнього хазяїна і творця – народу в особі його держави.

З 1985 р. починається відродження підприємництва. У 1986-1988 рр. низка суб'єктів господарювання (Львівське виробниче об’єднанян „Конвеєр”, Ярославське виробниче об’днання „Червоний Жовтень” та ін.) починають випуск і реалізацію так званих акцій трудового колективу й акцій підприємств.

З реформуванням економіки в Україні у кінці 80-х років XX століття стали виникати кооперативи, малі підприємства, а пізніше й господарські товариства. Як непритаманні соціалістичному праву об’єкти, почали випускати акції трудових колективів і підприємств, які тільки в 1991 р. були заборонені і поступово виводилися з обігу із заміною їх на акції акціонерних товариств. Законодавче закріплення створення і функціонування господарських товариств отримали з ухваленням законів України „Про господарські товариства”, „Про цінні папери та фондову біржу”[63, c.71].

На цьому радянський період розвитку корпорацій і господарських товариств фактично завершується – з 1991 р., після розпаду СРСР, у всіх його колишніх республіках, включаючи Україну, розвивається власне законодавство про господарські товариства.

Законодавче регулювання процесів створення і діяльності господарських товариств стало формуватися в Україні з початку 90-х років – після здобуття країною політичної й економічної незалежності. Варто зазначити, що господарське законодавство розроблялось в Україні практично наново. На жаль, законодавець незвернув уваги на досвід дореволюційної Росії і зарубіжних країн у галузі правового регулювання господарських відносин. Результат цього одразу ж позначився на розвитку даних відносин – традиційні хвороби господарських товариств (зловживання, шахрайство, масові банкрутства, розоренн дрібних акціонерів тощо) повною мірою проявили себе і в Україні.

У 1991 р. приймається ряд основних законів в галузі правового регулювання підприємницької діяльності. Закони „Про підприємництво”, „Про власність”, „Про підприємства в Україні”, „Про цінні папери і фондову