Розглядаючи поняття "господарське товариство з одним учасником", слід відповісти на запитання, чи є таке товариство "повноцінною" юридичною особою? Чи є воно самостійним по відношенню до засновника? Вважаю, що на ці запитання слід відповісти позитивно, оскільки в іншому разі відпадає взагалі сенс у створенні таких юридичних осіб.Більшість правознавців також поділяють точку зору, що господарське товариство з одним учасником є самостійним відносно засновників з власною волею, власними інтересами. Одним із аргументів на користь зазначеного твердження, який наводить В. Борисова, є те, що, хоча засновник фактично одноособово формує органи управління такого товариства, воля товариства реалізується не засновником, а через ці органи. А це значить, що воля юридичної особи не буде в усьому співпадати з волею засновника, тобто вона буде самостійною. "Воля юридического лица – это именно его воля, хотя психологически она вырабатывается и изъявляется его органами, т.е. живыми людьми", – писав С. Братусь [38, c.157].

Однак є й інший підхід до поставлених вище питань. Так, І. Красько доводить, що принцип, згідно з яким компанію не можна ототожнювати з її засновником, оскільки вона є автономним суб’єктом права, у випадку з господарським товариством з одним учасником не застосовується. Основним аргументом є фактична залежність майна такого товариства від його засновника.

Традиційно виділяють два способи утворення господарського товариства з одним учасником: прямий, непрямий (побічний). У першому випадку законодавець прямо дозволяє одній особі засновувати господарське товариство. Так, створення одним засновником товариства дозволяється за законодавством Росії, Німеччини, Франції. Але слід зазначити, що у законах деяких країн встановлена можливість бути, наприклад, єдиним акціонером лише певним юридичним особам і забороняється виступати одним засновником фізичній особі. Наприклад, Торговим кодексом Чехословакії 1991 року передбачено, що товариство може створюватися одним засновником, якщо він – юридична особа. Непряме (побічне) визнання господарського товариства з одним учасником полягає в тому, що існує заборона утворення компанії одним засновником, але допускається його існування, якщо з тих чи інших причин залишився один учасник (іноді при цьому має бути дотримано ряд умов). Так, зазначене стосується таких країн, як Норвегія, Швеція, Швейцарія, Данія, Великобританія. Наприклад, у Франції, згідно із Законом про торгові товариства 1966р., поєднання в одних руках всіх акцій не тягне за собою автоматичного припинення діяльності товариства. Хоча будь-яка заінтересована особа вправі вимагати припинення такого товариства, якщо більше року число акціонерів буде менше семи. Одні автори виділяють, інші – ні такий спосіб утворення як фактичний. Вказаний спосіб означає, що фактично капітал належить одній особі, а невелика його частина розподіляється з єдиною метою: виконати вимоги закону про мінімальну кількість учасників. Деякими правознавцями заперечується такий спосіб визнання товариств з одним учасником як фактичний. Аргументом є те, що не можна говорити про товариство з одним учасником, якщо реально воно створювалося декількома учасниками. В. Борисова зазначає, що в такому випадку можна ставити питання про визнання недійсним установчого договору, якщо буде доведено, що це угода з такими її вадами, як суб’єктний склад, воля або зміст [34, c.74].

Підводячи підсумки, слід зазначити, що у законодавстві зарубіжних країн по-різному вирішуються питання можливості заснування господарських товариств однією особою та їх діяльності. Проте можна говорити про тенденцію схвалення господарського товариства з одним учасником і надання пріоритету прямому способу їх утворення. Про це свідчить прийняття 21 грудня 1989 року Дванадцятої Директиви Ради Європейського Союзу № 89/667. Ця Директива визнає право створення одним засновником лише товариства з обмеженою відповідальністю(ст.1). Факт зосередження в одного учасника всіх часток було визнано ще у Другій Директиві 1976 року, однак тоді мова йшла лише про можливість набуття всіх часток у процесі діяльності товариства, тобто після його реєстрації. Дванадцята Директива передбачає наявність одного учасника з моменту реєстрації товариства і, відповідно, зосередження в його руках усіх часток. Тобто визнається прямий порядок створення господарського товариства з одним