Правовий статус господарських товариств як корпоративних суб’єктів підприємницької діяльності був закріплений у спеціальному законодавчому акті, прийнятому також у 1991 році, але дещо пізніше. Йдеться про Закон України „Про господарські товариства” від 19.09.1991 р., що складається з 83 статей, присвячених питанням створення, функціонування і припинення діяльності господарських товариств. У цьому нормативному акті, на відміну від союзного законодавства, виділяються вже п’ять форм господарських товариств: акціонерне, з обмеженою відповідальністю, із додатковою відповідальністю, командитне і повне.

Відповідно до ст.1 закону України “Про господарські товариства” - господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом обєднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку [4, ст.1].

До господарських товариств належать

Законодавство України чомусь не наголошує на тому, що діяльність господарських товариств не повинна суперечити суспільним інтересам, хоча з законодавства економічно розвинутих країн світу випливає, що „предметом товариства можуть бути різні корисні і для загального блага потрібні підприємства з торгівлі, страхування, з первозок і взагалі з промисловості”.

Господарські товариства є юридичними особами. Відповідно до цього господарським товариствам притаманні усі положення юридичної особи.

Субєктами цивільних правовідносин і відповідно носіями майнових та особистих немайнових прав та обовязків можуть бути не лише індивіди-фізичні особи, а й різні колективні утворення підприемства та організації, господарські товариства, виробничі споживчі кооперативи. Згідно статті 80 Цивільного Кодексу (далі - ЦК) України поняття юридичної особи вимагає звернення до цивільно правових норм, які регулюють створення і реєстрацію юридичних осіб[3, ст.80].

Однак для того, щоб мати можливість вступати у цивільні правовідносини і бути їх субєктами, ці колективні утворення наділяються за наявності певних ознак статусом юридичної особи. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи не є живими істотами і тому не мають природної волі, однак у них діє обєднана людська воля і обєднана людська сила в певному напрямі, зумовленому метою створення юридичної особи. Внаслідок цього за юридичною особою і визначається можливість бути субєктом права. Слід

зазначити, що юридична особа є самостійним субєктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоч це колективне утворення і визначається субєктом правовідносин, однак як юридична особа не може бути носієм лише тих прав та обовязків, які не повязані з природними властивостями людей.

Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві зумовлений становленням товарногрошових відносин у ринковій економіці, суспільним розділом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій. З метою найбільш ефективного і раціонального використання державного майна воно, за загальним правилом, розподіляється і закріплюється за окремими державними підприємствами, установами та організаціями. Наділення підприємств обєднань майном, надання їм господарської самостійності є неодмінною передумовою здійснення господарського розрахунку, вчинення правових актів з реалізації продукції, розпорядження грошовими коштами, тобто виступу в обороті як самостійного субєкта цивільних прав та обовязків.

Для аналізу поняття “юридична особа” повинні бути враховані також зазначені властивості, оскільки вони дозволяють відрізнити юридичну особу від інших соціальних утворень, зокрема різноманітних обєднань, філій і представництв, які не є субєктами цивільного права. На відмінну від ЦК УРСР новий ЦК України не дає розгорнутого легального визначення юридичної особи[51, c.93].

До таких ознак юридичної особи належать:

а) організаційна єдність полягає у визначенні цілей і завдань юридичної особи, у встановленні її внутрішньої структури, компетенції органів, порядку їх функціонування тощо. Організаційна єдність закріплюється у статуті юридичної особи, її установчих документах або в акті органу влади про створення юридичної особи публічного права. Наприклад, наявність статуту є обовязковою вимогою вимогою для акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства із додатковою відповідальністю (ст.ст.143, 151, 154 ЦК).

Для того, щоб бути юридичною особою, організація повинна виступати як єдине ціле, мати органи управління та інші індивідуальні ознаки. Однією з індивідуальних ознак є найменування юридичної особи. Воно має містити вказівку на її організаційно-правову норму повинно містити найменування товариства, а вказівку на характер діяльності юридичної особи – найменування установи. Юридична особа може мати, крім повного, ще й скорочене найменування. Якщо юридична особа виникла як підприємницьке товариство, вона повинна мати фірмове найменування. Найменування юридичної особи зазначається в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб [34, c.236].

Про організаційну єдність свідчить також наявність місця знаходження юридичної особи, яке визначається місцем її державної реєстрації і зазначається в її установчих документах. Так, якщо юридична особа зареєстрована в м.Києві, то її знаходження буде м.Київ в існуючих адміністративних межах. Конкретна адреса юридичної особи може зазначатись в її статуті або установчому договорі. Конкретне місце знаходження юридичної особи полегшує застосування до неї актів органів місцевого самоврядування, звернення з позовом до суду, виконання зобовґязань тощо.

Юридична особа – це не окремий громадянин (фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація). Принципи формування цього колективу можуть бути різними укладення трудових договорів (контрактів) робітникам і службовцями з адміністрацією державного підприємства, добровільне обєднання громадян на основі членства в кооперативі тощо. Але кожна організація характеризується наявністю певної