Крім того, стосовно окремих видів юридичних осіб закон передбачає правила щодо організації їх внутрішньої структури та порядку функціонування їх органів управління. Наприклад, ст.97 ЦК України встановлює, що управління товариством здійснюють органи останнього, якими є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, зазначена норма містить загальні норми які визначають обовґязковість організаційної єдності цього виду юридичних осіб, встановлюючи для них два рівні органів управління товариством. Перший - це вищий орган управління і другий – виконавчий[3, ст.97].

Загальні збори учасників товариства є вищим органом управління ним незалежно від виду цього товариства.

Стаття 98 ЦК України визначає компетенцію загальних зборів учасників товариства, вказуючи, що вони мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі й із тих що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу, а також визначає засади голосування в них учасників товариства [3, cт.98].

Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Закон не містить винятків із цього правила. Це означає, що учасник товариства має право оскаржувати будь-яке рішення, навіть те, яке не стосується безпосередньо його, але може порушувати майнові і немайнові права останнього як учасника товариства.

б) наявність відокремленого майна полягає в тому, що Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна членів трудового колективу даної організації; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, територіальної громади; по-третє, від майна інших організацій. Необхідність відокремлення майна створює матеріальну базу незалежного існування юридичної особи. Майнова відокремленість потрібна юридичній особі не задля формальності, а для досягнення певної мети. Це може бути: вироблення продукції в наслідок господарської діяльності; діяльність, спрямована на одержання доходів , тощо.

Про майнову відокремленість йдеться у ст.96 ЦК, в якій зазначено, що учасники (засновники) юридичної особи не відповідає за зобовґязаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобовґязаннями її учасника (засновника), крім випадків, передбачених законами та установчими документами[3, ст.96].

Майно кооперативних, інших громадських організацій і колективних утворень належать їм на праві власності. Правовою формою майнового відокремлення державних підприємств є право повного господарського відання належним їм чином.

Для різних видів юридичних осіб їх майнова відокремленість має різні прояви. Це право містить можливість володіння, користування і розпорядження державним майном на свій розсуд, дозволяє підприємству вчинити щодо закріпленого ним майна будь-яких дій, які не суперечать закону і цілям діяльності підприємства.

Майнова відокремленість господарських товариств виражається у праві власності .

Водночас майно юридичної особи може не обмежуватись тільки майновими обґєктами, а полягати ще й у наявності зобовґязальних майнових прав . Крім цього, деякі юридичні особи не мають майна на праві власності, господарського відання або оперативного управління. Все їх майно може складатися з грошових внесків на банківських рахунках, а займані ними приміщення – знаходитись у володінні на умовах договору оренди [43, c.125].

в) виступ у цивільному обороті від свого імені - результатом майнової відокремленості юридичної особи та її участі від свого імені у цивільному обігу є визнання за нею здатності відповідати за взятими на себе зобовґязаннями.

Зокрема ст.96 ЦК закріплює загальний принцип, відповідно до якого юридична особа самостійно відповідає за своїми зобовґязанняями усім належним їй майном. Зазначена відповідальність застосовується незалежно від того, до яких видів і фондів належить це майно: є воно основними чи оборотними фондами. Не залежить це і від того, рухоме воно чи нерухоме, виражене у цінних паперах чи у грошових коштах тощо. Положення щодо самостійної відповідальності юридичної особи, а також окремі її обмеження містяться й у главі 8 ЦК, присвяченій визначенню правового становища окремих видів підприємницьких товариств.

Слід зазначити, що застосування принципу самостійної (відокремленої) майнової відповідальності юридичної особи має у деяких випадках особливості. Зокрема, він не поширюється на правовідносини, які виникли між засновниками та іншими особами до державної реєстрації товариства. Відповідно до ст. 96 ЦК відповідальність за зобовґязаннями, що виникли до державної реєстрації, але у процесі створення товариства несуть його засновники [37, c.14].

Якщо після державної реєстрації юридичної особи дії засновників, які мали місце до реєстрації схваленої у відповідному порядку юридичною особою, то вона буде нести самостійно відповідальність за зобовґязаними, що виникли з цих дій. Схвалення має бути оформлене рішенням відповідного органу юридичної особи, який має такі повноваження. Якщо рішення про схвалення дій засновників прийняте або затверджене органом, який не має відповідних повноважень, його не можна вважати таким, що має правову силу.

Відповідальність юридичної особи публічного права (наприклад, установи), що фінансуються державою, обмежується коштами, які знаходяться у її оперативному управлінні. За умови нестачі останніх до субсидії відповідальності притягуються власник установи. Організаційній єдності соціального утворення. Зокрема, як юридична особа розглядалася саме організація як така (або відповідний трудовий колектив), безвідносно навіть до її майнової відокремленості. Тобто, законодавець вольовим шляхом визнає юридичною особою те соціальне утворення, щодо якого вважає це за необхідне [36, c.346].

Слід зазначити, що такий підхід (вольове визначення того, що є юридичною особою) має місце і нині, хоча й полягає у дещо інших проявах. Наприклад, у такого виду юридичних осіб, як товариства з повною відповідальністю, з усіх ознак юридичної особи яскраво виражені лише дві: участь у цивільному обігу