це сума грошей, яку найманий працівник отримає за виконану роботу в розрахунку на годину, день, тиждень, місяць, рік...
Реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, які можна придбати на номінальну зарплату.
Характеристика рівнів заробітної плати не може бути повною без проблеми мінімальної заробітної плати. Ця проблема виникає у тому випадку, коли держава бере на себе функцію регулювання соціальних відносин. Вона стає гарантом того, що за будь-яких умов найму робочої сили кожен працівник отримує заробітну плату не нижчу її мінімального рівня. Регулюванню піддається також погодинна ставка. Наприклад у США встановлено мінімальну погодинну ставку $11.5. Основою розрахунку мінімальної заробітної плати є показник прожиткового мінімуму. Він обчислюється виходячи із кошика споживача, тобто мінімальної кількості засобів, які потрібні для забезпечення і задоволення першочергових потреб людини, розрахований за мінімальним рівнем задоволення потреб, та перемножений на рівень поточних цін.
Мінімальна заробітна плата не обов’язково співпадає з прожитковим мінімумом. Вона може бути вищою, якщо фінансові можливості держави поліпшуються, або нижчою, коли таких можливостей не існує. Наприклад, в Україні.
Можна сказати, що реальна зарплата – це купівельна спроможність номінальної зарплати. Тобто, вона залежить від цін на товари і послуги, які купуються.
Розрізняють системи та форми заробітної плати. Тарифна система складається з тарифної ставки, сітки і тарифно-кваліфікаційного довідника.
Тарифна система оплати праці. Важливе місце в регулюванні заробітної плати України займає тарифна система оплати праці, яка виступає як сукупність взаємопов’язаних елементів: тариф-ної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик. Тарифна система використо-вується для розподілу робіт і працівників залежно від складно-сті роботи та кваліфікації працівника за розрядами тарифної сітки і є основою формування та регулювання заробітної плати.
Тарифна ставка визначає рівень оплати праці працівників за годину роботи або робочий день.
Тарифна сітка застосовується для визначення відповідних співвідношень між оплатою праці і кваліфікацією працівника. Вона включає певну кількість тарифних розрядів, які застосовуються для регламентації співвідношення рівня оплати праці (наприклад, асистент, старший викладач, кандидат,...).
Тарифно-кваліфікаційний довідник містить у собі перелік робіт, що виконуються у даній галузі із врахуванням їх складності, міри відповідальності та вимог до точності і якості виконання.
Система тарифів і розрядів застосовується в усіх ринкових країнах, але кожна країна має свої сучасні модифіковані форми прояву. Однією із них є система аналітичної оцінки робочих місць, яка передбачає такі фактори:
кваліфікація робітника (освіта, досвід (стаж) і професійна підготовка);
розумові і фізичні зусилля;
рівень відповідальності;
умови праці.
За цією системою також передбачаються премії за оцінкою заслуг.
Тарифною системою передбачені дві форми оплати праці — відрядна і почасова (погодинна), які включають ряд систем для різних організаційно-технічних умов виробництва.
Погодинна заробітна плата – це така форма заробітної плати, за якої величина заробітку залежить від кількості відпрацьованих годин (часу). Вона обчислюється як добуток погодинної ставки і кількості праці.
Відрядна заробітна плата – це така форма заробітної плати, за якої величина заробітку залежить уже не від робочого часу, а від кількості створеного за цей час продукту. Вона обчислюється як добуток розцінки одиниці виробу і кількості виробів.
Відрядна форма оплати праці включає такі її системи: пряму відрядну, непря-му відрядну, відрядно-преміальну, відрядно-прогресивну, акорд-ну оплату праці тощо.
2.2. Механізм утворення ренти.
У західній економічній літературі зустрічаються 2 підходи до терміну „рента”. У широкому розумінні „рента” – це плата за користування якимось фактором протягом якогось проміжку часу. Наприклад, плату за квар-тиру або кімнату у гуртожитку, виплати за використання завод-ських будівель, устаткування або складських приміщень тощо.
У вузькому значенні економічна рента – це ціна, що сплачується за використання землі і інших природних ресурсів, кількість яких суворо обмежена. Саме унікальні умови пропозиції землі та інших при-родних ресурсів — їхня фіксована кількість — відрізняють рентні платежі від заробітної плати, відсотку і прибутку.
Виділяють такі види земельної ренти: диференціальну і абсолютну.
Рента, яка зумовлена родючішими землями і кращим місцеположенням до ринків збуту, називається диференціальною рентою І. Оскільки цей вид ренти не є результатом високоякісної роботи певного господарства, то її доцільно вилучити в інтере-сах усього суспільства. З метою стимулювання виробництва і з урахуванням інших чинників у розпорядженні господарств доцільно залишати лише частину ренти.
Однак існують землі, які мають меншу природну родючість, а розбіжності в родючості можуть бути досягнуті і штучним шляхом за допомогою впровадження досягнень технічного прогресу. Такий вид ренти називається диференціальна рента II.
Зрозуміло, що платити ренту можуть тільки ті, хто орендує кращі і середні по родючості ділянки. А як же бути із тими, що орендують гірші ділянки? Цю проблему вирішив К. Маркс увівши категорію абсолютної земельної ренти. Він назвав її так тому, що вона сплачується абсолютно зі всіх ділянок землі не залежно від родючості та місцерозташування. Існування абсолютної ренти підтримується виключно марксистською економічною теорією. Її виникнення пояснюється наявністю монополії приватної власності на землю.
Деякі економісти виділяють ще один вид ренти – монопольну ренту. Вона виникає у тому випадку, коли ринкова ціна перевищує вартість товару. Це на такі види с/г продукції як цитрусові, виноград та овочі. Оскільки приріст виробництва в силу природних умов є неможливим і завжди попит перевищує пропозицію, тому і утворюється монопольна ціна.
2.3. Місце відсотка у доходах підприємств.
Позичковий відсоток розглядається як особлива форма тієї частини додаткової вартості, яку змушені віддавати суб’єкти економіки власникам позичкового капіталу, кредиторам.
Позичковий відсоток – це форма доходу, величина якого встановлюється залежно від конкретної ситуації на ринку кредитних ресурсів.
Відсоткова ставка – це ціна, що сплачується