Однак, це визначення вимагає деяких уточнень. По-перше, ставка позичкового відсотка звичайно розглядається як відсоток, а не як абсолютна величина. Це полегшує порівняння позичкового відсотка, що сплачується за надання в кредит різних по абсолютній величині сум. По-друге, гроші не є економічним ресурсом. Гроші використовуються підприємцями тільки для того, щоб придбати реальні засоби виробництва. Гроші, як і будь-який інший товар продаються і купуються на ринку. Ціна грошей (ставка позичкового відсотку) на цьому ринку залежить від співвідношення попиту та пропозиції грошей.

Розрізняють номінальну і реальну ставки. Номінальна ставка – це ставка відсотка, яка виражена в національній валюті за поточним курсом. Вона називається банківським відсотком.

Реальна ставка – це ставка, яка скоригована на рівень інфляції (номінальна мінус рівень інфляції).

Ставка відсотка, як і ціни, виконує також розподільчу функ-цію. Вона розподіляє грошовий і, відповідно, реальний капі-тал поміж різними підприємствами та інвестиційними об'єкта-ми; наявні гроші, або ліквіди, між тими інвестиційними об'єктами, ступінь прибутковості або очікувана норма прибутку яких достатньо високі, щоб гарантувати виплати існуючої від-соткової ставки. Врешті-решт відсоткова ставка розподіляє гроші і тим самим реальний капітал між тими галузями, де вони виявляться найпродуктивнішими і найприбутковішими. Такий розподіл капіталу відповідає інтересам суспільства в ці-лому.

2.4. Підприємницький дохід (прибуток).

Прибуток підприємства виражає мету і рушійний мотив виробництва. Різні напрямки розвитку економічної науки у понятті „прибуток” вкладали різний зміст. Наприклад, меркантилісти ототожнювали прибуток із доходом від торгівлі. Фізіократ Франсуа Кене під прибутком розумів додатковий продукт, який створювався у сільському господарстві. Класики – вважали прибутком все те, що створюється у сферах виробництва.

На сучасному етапі прибуток також трактується з різних позицій.

Якщо для бухгалтерів прибуток — це те, що залишається від загаль-ної виручки підприємства після сплати окремим особам та іншим підприємствам вартості матеріалів, капіталу і праці, ви-користаних цим підприємством, то для економіста таке трак-тування надто широке і не зовсім чітке.

Економічний, або чистий, прибуток — це те, що залишаєть-ся після вирахування всіх економічних витрат — явних і неявних витрат на заробітну плату, ренту і позичковий відсоток, і, крім того, нормального прибутку — із загального доходу підприємства. Економічний прибуток може бути або додатним, або від'ємним (збитки). Отже, визначення прибутку, сформу-льовані економістом і бухгалтером, співпадають лише в тому випадку, коли бухгалтер включає як явні, так і неявні витрати в сукупні витрати. Економічний прибуток — лише залишок від загального доходу після вирахування всіх витрат.

Припускається, що в умовах конкурентної, статичної економіки чистий прибуток дорівнює нулю. Під статичною економікою розуміється економіка, в якій всі основні дані — пропозиція ресурсів, технічні знання і смаки споживачів — постійні та незмінні. Статична економіка — це економіка, що не піддається змінам, в якій всі показники затрат і дані про пропозицію ресурсів, з одного боку, а також дані про попит і дохід — з іншого, постійні. За заданого статичного характеру цих даних економічне майбутнє цілком піддається передбачен-ню, тобто економічної невизначеності немає.

Можна виділити дві причини створення прибутку.

Ризик та інноваційна діяльність. Завдяки цьому знижуються витрати, освоюються нові види продукції і підприємець збільшує прибуток. Такий прибуток називається ще інноваційним.

Можливість одержання монопольної влади. Такий прибуток обумовлений здатністю монополіста обмежувати виробництво продукції і впливати на ціну продукту на свою користь.

3. Витрати на споживання. Заощадження домогосподарств

3.1.Споживання домогосподарства.

Після аналізу категорії «доходи домогосподарства» та їх розподілу доцільно було б перейти до розгляду поняття «витрати домогосподарства». Вивчення цих двох понять є нероздільним. Якщо розподіл доходу домогосподарства уявити в загальних рисах, то постає досить ясна картина. Частина доходу надходить державі у вигляді особистого прибуткового податку, а залишок розподіляється на витрати на споживання і заощадження.

Споживання домогосподарства — це придбання товарів особистого користування, тобто купівля продуктів харчування, одягу, взуття, меблів, предметів культури і побуту, автомобілів, витрати на соціально-культурні та побутові послуги.

Споживчі витрати можуть бути класифіковані по-різному, наприклад, поділені на товари та послуги. Так, міністерство торгівлі США ділить споживчі витрати на такі групи:

1) витрати на товари довгострокового користування, тобто такі, які служать більше ніж один рік: автомобілі, персональні комп’ютери, магнітофони, телевізори, холодильники тощо;

2) витрати на товари короткострокового користування — такі, що служать менше ніж один рік: продукти харчування та біль-шість предметів одягу;

3) витрати на послуги: лікаря, перукаря, установ освіти, культури та ін.

Витрати на споживання і поведінка споживачів. Розглядаючи споживання, корисно ознайомитися з деякими закономірнос-тями, що йому притаманні в ринковій економіці. Витрати домогосподарства на споживання пов’язані з попитом та з такими явищами, як ефект доходу, ефект заміщення, споживчий надлишок, максимізація корисності.

Ефект доходу. Якщо грошовий дохід домогосподарства є сталим, то збільшення ціни для нього рівнозначне зменшенню його реального доходу або купівельної спроможності. Точніше, ефект доходу означає вплив зміни ціни на реальний дохід споживачів. Якщо ціна зростає, а грошові доходи залишаються сталими, то реальні доходи домогосподарств зменшуються, і вони купують менше товарів. Навпаки, за зниження цін попиту реальні доходи домогосподарств за сталості їх доходів зростатимуть.

Ефект заміни. Перший фактор, що пояснює зменшення споживання домогосподарств із підвищенням цін, є цілком очевидним. Але одну і ту саму потребу можна задовольняти не одним, а декількома продуктами, кожен з яких відіграє роль замінника. Поняття граничної корисності допомогло пояснити фундаментальний закон поступового спадання попиту. Однак протягом останніх десятиліть економісти розвинули альтернативний підхід до аналізу попиту — підхід, за яким навіть немає згадки про гранич-ну корисність.

Аналіз споживання вимагає знань про ефект