Узагальнення світового досвіду співпраці з транснаціональним капіталом дозволяє виокремити чинники впливу на країну-отримувача прямих іноземних інвестицій:

Фактори позитивного впливу:

позитивний демонстраційний ефект;

мультиплікаційний ефект в економіці міста чи регіону та збільшення створеного національного продукту;

пільги місцевим постачальникам та технічна допомога для дотримання власних технічних вимог;

конкуренція для місцевих товаровиробників, що приводить до удосконалення виробництва останніх;

програми підвищення кваліфікації працівників, що приводить до удосконалення якості пропозиції на ринку праці;

бюджетні надходження.

Фактори негативного впливу:

послаблення конкурентних позицій місцевих товаровиробників;

структурне безробіття через конкуренцію з підприємством з іноземними інвестиціями;

залежність від іноземних інвесторів;

репатріація прибутків;

погіршення екологічної ситуації;

посилення монополістичних тенденцій на ринках;

конфлікт інтересів країни-одержувача та іноземних інвесторів;

сприяння переміщенню ресурсів за кордон;

поглиблення соціальної диференціації.

Таким чином, небезпека прямих іноземних інвестицій має бути цілком підконтрольною суб’єктам державної економічної політики на всіх етапах залучення іноземного капіталу — від питань розподілу власності до антимонопольної корекції. Заходи тактичного впливу, як-от протекціонізм експорто-орієнтованих галузей, не дають необхідного результату в довгостроковому періоді і роблять вказані ринки ще більш вразливими від зовнішньоекономічної кон’юнктури.

Уникнення зазначених та інших можливих небезпек лежить у площині захисту національних інтересів цивілізованими методами, засобами ринкового контролю та нормативно-правовими важелями регулювання. Це означає, що реалізація певного інвестиційного проекту повинна базуватися, насамперед, на дотриманні норм українського та міжнародного законодавства, містити повний перелік необхідних правових процедур. Усі сторони інвестиційного процесу повинні виконувати взяті на себе зобов’язання та нести відповідальність за їх невиконання. 

7 Іноземні інвестиції в економічному розвитку України та її регіонів

Протягом 2004 року в економіку країни спрямовано 89,3 млрд. грн. капітальних інвестицій, з яких 85% становили інвестиції в основний капітал, а ще 10% — витрати на капітальний ремонт. У 2003 році капітальні вкладення склали 51 млрд., а в 2002 році — 37 млрд. грн. Водночас питома вага іноземних інвестицій в загальному обсязі інвестицій протягом останніх чотирьох років становила в середньому 12%. Тобто на кожних неповних 9 грн. внутрішніх інвестицій нерезидентами вкладалася лише 1 грн. [4, с. 14].

В Україні спостерігається несприятлива тенденція у сприйнятті представниками владних структур іноземних інвестицій в економічний розвиток, зокрема, на регіональному та місцевому рівні. Завищуються очікування щодо доцільності та ефективності використання іноземних інвестицій, у той час як цифри свідчать про протилежне. Перш ніж визначати пріоритети джерел інвестування в місцевому економічному розвитку, необхідно усвідомити наявність принципових відмінностей мотивації іноземних та внутрішніх інвесторів.

Економічна активність іноземних інвесторів в Україні незначна. Свідченням цього є динаміка прямих іноземних інвестицій за останні одинадцять років (табл. 1).

Територіальна диференціація залучення прямих іноземних інвестицій в Україну є досить значною, що обумовлено чисельними об’єктивними та суб’єктивними факторами. Регіональний розподіл іноземних прямих іноземних інвестицій відображений в табл. 2.

Із загальної чисельності регіонів України 14 мають обсяг прямих іноземних інвестицій, менший 1%. Це Вінницька, Волинська, Житомирська, Івано-Франківська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області та м. Севастополь. Частку від 1 до 5% загального обсягу ПІІ мають АР Крим, Донецька, Закарпатська, Запорізька, Київська, Луганська, Львівська, Одеська, Полтавська, Харківська області. Найвищі обсяги ПІІ — у Дніпропетровській області — 10,1% (за рахунок продажу “Криворіжсталі”) та в столиці — 24,2%.

У числі іноземних інвесторів, що вже прийняли рішення та активно інвестують в Україну, — великі компанії, транснаціональні корпорації, які шукають на ринках країн, що розвиваються, “особливі умови” інвестиційної діяльності. Мова йде про лобіювання власних економічних інтересів на найвищих владних рівнях, у тому числі й за рахунок недобросовісної конкуренції.

Скандальний характер має історія стосунків нашої країни з потужним норвезьким інвестором, компанією Telenor, яка є акціонером ЗАТ “Київстар”, найбільшого в Україні оператора мобільного зв’язку. У попередні роки компанія мала значні преференції для свого бізнесу. Так, статут “Київстару” містив низку положень, що не узгоджуються з українським законодавством та є щонайменш незрозумілими. Зокрема, пропонувати кандидатуру керівника компанії мав право лише один акціонер — Telenor, тоді як члени ради директорів мали підтримати кандидатуру. Спроби української сторони в судовому порядку досягнути змін статуту наштовхнулись на спротив: зокрема, компанія розсилала відкриті листи до всіх гілок влади, у яких заявляла, що в разі судового рішення не на її користь це негативно відобразиться на “інвестиційному кліматі” країни. Окремі державні чиновники зайняли сторону норвезької компанії та висловили надію на позитивне для компанії судове рішення тощо. Ухвалене судом рішення про нагальну необхідність зміни статуту теж поки що не виконується.

Подібні приклади наочно відображають стан речей, при якому такий бажаний іноземний інвестор, працюючи на українському ринку, керується власними правилами. На жаль, подібні ситуації не поодинокі, і таке положення справ потребує як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях усвідомлення необхідності політичної волі та професіоналізму у встановленні й реалізації взаємовигідних умов співпраці.

8 Проблеми залучення прямих інвестицій транснаціональних корпорацій в економіку України

Для сучасної світової економіки з її процесами глобалізації характерна значна концентрація капіталів, кількісний та якісний ріст транснаціональних корпорацій (ТНК) та фінансових груп, розмитість економічних кордонів країн та прискорене формування єдиного загальносвітового ринку. У контексті цих явищ проблемою глобалізації є наслідки від впливу переміщення капіталу транснаціональними корпораціями