Аналізуючи стан справ із неповерненням валютної виручки, зазначимо, що основне завдання валютного контролю нині залишається незмінним: обмеження масштабів відпливу капіталу з країни за одночасної підтримки рівня пропозиції валюти на внутрішньому валютному ринку.

Отже, можемо сформулювати такі засади вдосконалення системи валютного контролю в Україні.

Головне — посилити дієвість заходів, що перешкоджають відпливу капіталу. За своєю природою він належить до категорії процесів, які не можна зупинити, не усунувши фундаментальні причини. В умовах України це означає, що зусилля органів валютного контролю щодо протидії відпливу капіталу випливають із вирішення проблеми забезпечення інвестиційної активності, піднесення на цій основі економіки країни та підтримання її стійкого розвитку.

Зростання масштабів відпливу капіталу свідчить про критичність ситуації. Пропонується кілька шляхів вирішення цієї проблеми.

Щоб відсікти від зовнішньоторговельної діяльності величезну кількість «фірм-одноденок», необхідно запровадити ліцензування зовнішньоекономічної діяльності: займатися зовнішньоторговельною діяльністю можуть лише ті фірми, які мають тривалий (не менше двох років) досвід роботи на внутрішньому ринку, бездоганну податкову і кредитну історію та кваліфіковані кадри, що вміють працювати на зовнішньому ринку.

Добре продумана й організаційно забезпечена процедура ліцензування, безумовно, дасть значний ефект як щодо скорочення масштабів відпливу капіталу з країни, так і щодо стабілізації споживчого й валютного ринків за рахунок зведення до мінімуму спекулятивних операцій з іноземною валютою.

Останнім часом багато мовиться про створення сприятливих умов для повернення із-за кордону валютних коштів українських резидентів шляхом амністії тіньових капіталів. Та перш ніж реалізувати цю привабливу, на перший погляд, ідею, треба зважити, що тінізація економіки відбувається внаслідок: а) надмірно високих по-датків; б) прогалин у чинному законодавстві.

Оскільки передумови тінізації економіки України не ліквідовано, доходимо логічного висновку: амністія тіньових капіталів торкнеться лише тих тіньовиків, яких уже виявлено правоохоронними органами. Що ж до правопорушників, котрі не легалізували свої капітали, то вони продовжуватимуть працювати в «тіні», оскільки їх основна мотивація — не страх притягнення до відповідальності за порушення законодавства, а прагнення ухилитися від податків.

Важливим елементом валютного контролю є контроль не лише за суб'єктами господарювання, а й безпосередньо за каналами відпливу капіталів та за установами, через які цей відплив здійснюється. Не піддаються економічній логіці обсяги валютних коштів, що обертаються на кореспондентських рахунках, відкритих в українських банках іноземними бан-ками, зареєстрованими в офшорних зонах. Ці обсяги свідчать про очевидну деформованість зовнішньоторговельних і фінансових потоків та використання схем вивезення валютних коштів за кордон через кореспондентські рахунки офшорних банків.

Щоб запобігти відпливу капіталів з України, пропонуємо такі заходи валютного регулювання і контролю:

- запровадити вимогу щодо обов'язкового відкриття юридичними особами-резидентами гривневих депозитів в уповноважених банках у розмірі 100% коштів, перерахованих на купівлю валюти для оплати імпорту товарів до їх увезення в країну, тобто під контракти, якими передбачається здійснення авансових платежів. Це послабить вплив несумлінного бізнесу в зовнішній торгівлі на стан внутрішнього валютного ринку. Однак при цьому

- і це треба сказати прямо — можуть бути частково порушені й інтереси добросовісних імпортерів. Тому слід нормативно звільнити імпортерів від необхідності депонувати гривневі кошти при купівлі валюти з використанням ними таких загальноприйнятих у міжнародній зовнішньоторговельній практиці інструментів забезпечення, як відкриття безвідкличних акредитивів;

- використовувати договори страхування ризику неповернення переведеної за імпортними контрактами іноземної валюти шляхом отримання гарантій першокласних іноземних банків як забезпечення виконання зобов'язань нерезидентів за договорами, а також векселів, виданих нерезидентами та авальованих іноземними бан-ками;

- використовувати факторинг як іще один метод вирішення проблеми неплатежів у зовнішньоекономічній діяльності. Перевагою факторингу над звичайним страхуванням ризику є те, що фактор у зазначений у контракті строк повністю виплачує кошти (у попередньо визначеному обсязі) експортеру, а потім за допомогою своїх важелів отримує цю суму від імпортера, тоді як при страхуванні товару експортер отримує кошти лише за умови офіційного підтвердження неплатоспроможності імпортера. Слід зазначити, що факторингові операції при інкасовій формі розрахунків застосовуються в разі здійснення торговельних операцій із "сумнівними" або невідомими (новачками у сфері зовнішньоекономічної діяльності) контрагентами, а також експортерами, які мають проблеми з потоком готівки. Впровадження в Україні факторингових операцій дасть змогу вітчизняним експортерам отримувати достовірну інформацію про фінансово-господарський стан закордонних партнерів перед укладенням експортних контрактів та гарантовано одержувати платежі за експорт продукції, що загалом сприятливо вплине на стан національної економіки;

- вдосконалити порядок валютного контролю з боку уповноважених банків за операціями їх клієнтів, пов'язаними з переказами валюти за кордон за договорами, що потребують підвищеної уваги (тобто з ознаками фіктивності).

Слід також підвищити ефективність існуючого механізму повернення коштів із-за кордону за рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС) при Торговельно-промисловій палаті України.

Головною причиною неповернення коштів за рішеннями МКАС є незацікавленість у їх поверненні резидентів України, оскільки відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р. №185/94-ВР пеня за порушення термінів розрахунків у цьому випадку не сплачується. Тобто рішення МКАС фактично звільняє від нарахування пені, але не гарантує повернення коштів на рахунки резидентів.

Щоб вирішити цю проблему, необхідно внести зміни до статті 4 Закону «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» в частині зупинення сплати пені. Тобто в разі позитивного рішення МКАС призупиняти сплату пені на деякий час (наприклад, на 90 днів), аби резидент мав час ужити заходів для примусового стягнення коштів