Валютні ринки у сучасному розумінні склались в XIX ст. Цьому сприяли наступні передумови:

розвиток міжнародних економічних зв’язків;

створення світової валютної системи, що покладає на країни

учасниці визначені обов’язки у відношенні їх національних валютних систем;

широке поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків;

посилення концентрації і централізації банківського капіталу;

розвиток кореспондентських відносин між банками різних країн;

поширення практики ведення поточних кореспондентських рахунків в іноземній валюті;

вдосконалення засобів зв’язку - телеграфу, телефону, телефаксу, що спростили контакти між валютними ринками та знизили ступінь валютного і кредитного ризиків;

розвиток інформаційних технологій, швидкісна передача повідомлень про курси валют, банки, стан їх кореспондентських рахунків, тенденції в економіці та політиці.

До головних функцій валютних ринків можна віднести:

забезпечення виконання міжнародних розрахунків;

забезпечення ефективного функціонування світових кредитних та фінансових ринків (дозволяє суб’єктам МЕВ користуватися національними кредитними та фінансовими ринками для фінансування та проведення операцій по всьому світу. Тобто фірми мають змогу отримувати кредити за найнижчими ставками і у найпривабливішій для них валюті, а потім використовувати залучені кошти для фінансування будь-яких операцій);

страхування валютних та кредитних ризиків (валютні ринки надають можливість суб’єктам МЕВ за допомогою відповідних інструментів (опціони, ф’ючерси, форвардні контракти) зменшити або зовсім уникнути валютних ризиків які пов’язані з проведенням операцій в різних валютах);

отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсiв валют (спекулянт відкриває позицію по певній валюті і очікує зміни курсу, якщо курс змінився таким чином яким очікував спекулянт то він заробить прибуток якщо, ні то збиток);

визначення валютних курсів - діяльність операторів на валютних ринках постійно змінює валютні курси тих валют, з якими працюють на цьому ринку. Існує багато причин зміни валютного курсу певної валюти, але всі вони діють опосередковано через зміну попиту і пропозиції на цю валюту на валютних ринках. Таким чином саме на валютному ринку визначається вартість певної валюти;

диверсифiкацiя валютних резервів банків, підприємств, держав (суб’єкти МЕВ можуть певним чином застрахувати себе від змін валютних курсів шляхом розосередження своїх грошових активів в різних валютах);

регулювання економіки (через зміну валютного курсу відкрита економіка може регулювати диспропорції які виникають в ній).

Існує чотири групи суб’єктів валютного ринку:

державні установи, основне місце серед яких займають:

центральні банки;

управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, регулювання рівня процентних ставок по вкладенням в національній валюті;

казначейства окремих країн;

юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах 
зовнішньоекономічної діяльності: компанії, що приймають участь у міжнародній торгівлі; мають попит на іноземну валюту, а також її пропонують; операції здійснюють через банки; компанії, які здійснюють закордонні вкладення активів (Investment Funds, Mohey Market Funds,International Corporations), тобто інвестиційні фонди, крупні міжнародні корпорації; приватні особи - неторгові операції -туризм, переказ заробітної плати, пенсій, гонорарів і продаж готівкової валюти.

комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків: комерційні банки (ТНБ) - проводять основний обсяг валютних операцій, акумулюють загальні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні коштів і виходять з ними на інші банки;

валютні біржі та валютні відділи товарних фондових бірж.

валютні біржі - в країнах з перехідною економікою ведуть обмін валют для юридичних осіб і формують валютний курс; валютні брокерські фірми - зведення покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної чи кредитно-депозитної операції.

Ознакою валютного ринку на перехідному етапі була також від-сутність національної системи валютного регулювання в Україні.

Серед негативних явищ у валютній сфері, які були характерні для цього етапу розвитку валютного ринку в Україні, слід назвати:

організаційну слабкість банківської системи;

низький рівень державних валютних резервів;

кризу неплатежів у безготівковому обігу;

відсутність заборони на проведення будь-яких обмежень на продаж іноземної валюти юридичним особам та системи обов'язко-вого продажу іноземної валюти;

не розробленість системи контролю за проведенням валютних операцій та порядку переміщення валюти через кордон України;

широке використання іноземних валют у внутрішньому обігу, яке істотно підірвало стабільність і без того слабкої «ерзац»- грошової одиниці — купона;

постійний дефіцит платіжного балансу.

Наступний крок щодо проведення грошової та ва-лютної реформи в Україні, який було зроблено 16 листопада 1992 р. згідно з Указом Президента України. 3 цього часу український карбованець стає єдиним законним засобом платежу на території України.

Ще у 1992 р. за пропозицією НБУ почалися створення резервів та розробка механізму для підтримки валютного курсу національної ва-люти. Характерною рисою цього періоду становлених валютного ринку незалежної держави буде прийняття Постанови Верховної Ра-ди України «Про формування валютних фондів України у 1992 р.» від 5 лютого 1992р. та

створення у жовтні 1992 року валютної біржі при НБУ. Перші торги на біржі, засновниками якої стали більш ніж 40 комерційних банків, почалися в листопаді 1992 р. [ 26, 23 ]

Порядок формування валютних фондів передбачав, що суб'єкти підприємницької діяльності, розташовані в Україні, незалежно від місця реєстрації та форм власності, сплачують податок на валютну виручку від експорту продукції (робіт, послуг) за всіма видами іноземної валюти.

Введення податку на валютну виручку супроводжувалося певни-ми додатковими умовами.

1.1) До суми виручки, що підлягала оподаткуванню, не зараховувалися транспортні, страхові та накладні витрати в іноземній валюті.

1.2) Від податку на валютну виручку звільнялися:

- підприємства з участю іноземного капіталу, частка якого у ста-тутному фонді становила не менше 30%;

- кошти на благодійні цілі за умови використання їх на зазначе-ні цілі в повному обсязі;

- частина валютної виручки, яка спрямовувалася на погашення заборгованості за іноземними