План

1.Економічна політика Української держави. Проблеми та труднощі.

2. Здійснення ринкових реформ.

3. Формування фінансової грошової системи.

4. Зовнішньоекономічні зв’язки.

1.Економічна політика Української держави. Проблеми та труднощі.

Зараз України здійснює перехід до ринкової економіки. Перехід до ринкової економіки — це як би двосторонній процес. З одного боку, насамперед, необхідно сформувати власне «ринок», систему ринкових зв'язків: забезпечити вільне ціноутворення, свободу торгівлі, конкурентні відносини, що відповідають ринкову інфраструктуру і т.п. З інший, — що більш складно, — перетворити виробничу сферу, створивши в ній досить велика кількість суб'єктів, що хазяюють, здатних забезпечити конкурентні відносини, суб'єктів, що ведуть справа на засадах вільного підприємництва. Ця лінія переходу до ринку зв'язана з істотними перетвореннями відносин власності, властивих плановій економіці.

Економічна самостійність підприємств послужила причиною розриву ряду господарських зв'язків, створених адміністративним шляхом. Виробники (насамперед у чорній металургії і хімічній промисловості) почали пошук вигідних зв'язків, у першу чергу на зовнішньому ринку. Незалежно від причин, з яких підприємства спочатку вийшли на зовнішній ринок, вони прагнули переорієнтуватися переважно на нього, а нерідко і цілком, чому сприяв розривши між внутрішніми і зовнішніми цінами, а також нестійкість української валюти. На зовнішній ринок виробники йшли, минаючи національний.

Одним зі способів виходу з затяжної економічної кризи є залучення міжнародних фінансових ресурсів і інтеграція України у світову економіку, тобто максимальне використання геоэкономического потенціалу. Звернемося в його невід'ємну частину — зовнішньої торгівлі.

Роздержавлення охоплює усі форми власності. У рамках самої державної власності воно виявляється насамперед в усуненні її фактичної монополії, «дозволі» інших форм — допуску плюралізму форм власності. Далі, що зберігаються державні підприємства повинні докорінно змінити характер свого функціонування, перейти на умови комерціалізації: відмовитися від форм планового до плюралізму форм власності.

Процес роздержавлення її в перехідній економіці складається в забезпеченні реальної добровільності всіх її членів, самостійність у господарській діяльності, усіх можливостей і прав як суб'єкта ринкових відносин. Усунення тоталітарних обмежень в області особистої власності виявляється в подоланні зрівняльності в розподілі, ліквідації обмежень у правах мати визначене особисте майно, появі многоканальных джерел особистих доходів

Роздержавлення являє собою сукупність заходів для перетворення державної власності, подоланню державного монополізму, розвитку конкуренції і підприємництва, з метою підвищення ефективності наявного потенціалу.

Роздержавлення означає зняття з держави більшості функцій господарського керування, передачу відповідних повноважень на рівень підприємств, заміну вертикальних господарських зв'язків горизонтальними.

Роздержавлення не означае повного відходу держави з економічної сфери. Сучасне виробництво не може успішно розвиватися без державного регулювання, що ефективно лише у визначених межах. Якщо ці межі порушуються, ефективність суспільного виробництва знижується. Сьогодні лінія на роздержавлення прийняла загальносвітовий характер.

Працівники компанії з колективно-частковою власністю за законом не мають права розпоряджатися своєю часткою акціонерного капіталу (продавати, дарувати, передавати). Фізично акції знаходяться в спеціальному фонді, а їхня вартість зарахована на рахунки працівників. У цьому складається специфічний характер цієї форми акціонерної власності. Те, що в основі і цьому типі акціонерної власності лежить приватна власність на приналежні кожному працівнику акції, дозволяє працівникам одержувати дивіденди на акції в залежності від результатів роботи компанії. Вартість акцій, як звичайно, може чи зрости скоротитися.

При проведенні приватизації в Україні потрібна велика підготовча робота з розукрупнення державних підприємств, створенню нових компаній, ефективного механізму ціноутворення, за допомогою якого можна більш вірогідно оцінювати вартість підприємства. Починати приватизацію доцільно з продовольчого сегмента, торгівлі і сфери послуг. Щоб держвласність не дісталася мафії, з погляду економічної теорії важливо створити сильну конкуренцію.

В Україні, як і у всіх інших колишніх соціалістичних країнах, приватизація займає помітне місце, має деякі особливості, властиві тією чи іншою мірою всім цим країнам. По-перше, це історична безпрецедентність даного процесу, чиненого при переході від планової економіки до ринкового. Саме ця обставина породжує його основні специфічні риси. По-друге, приватизація багато в чому передує створенню досить розвитий ринкової інфраструктури, що знижує її ефективність, збільшує витрати перетворень. По-третє, масштабність, масовий характер приватизації, викликаний, з одного боку, високою питомою вагою державної власності в країнах планової економіки, а з інший, — прагненням прискорити процес перетворення економічної структури суспільства. По-четверте, — у зв'язку з цим, — високі темпи процесу приватизації, що пояснюються, зокрема, і особливо в Україні, прагненням додати процесу перетворень у цій області необоротний характер. По-п'яте, висока питома вага нееквівалентних форм (безоплатна передача, оплата не повною мірою і т.п.) приватизації, обумовлена відсутністю на початкових етапах накопичених на це засобів у приватних руках. По-шосте, існування, зокрема в Україні, особливого (ваучерного) етапу приватизації, зв'язаного з двома причинами: забезпечити відому «справедливість» при приватизації державного (загальнонародного) майна;

забезпечити визначену концентрацію ресурсів (ваучерів) у відповідних чекових інвестиційних фондах.

Ряд негативних рис Української приватизації був обумовлений відсутністю досвіду, обраною форсованим курсом у її проведенні, а також особливостями соціальної структури, що склалася в Україні в умовах планової системи. Українська приватизація проводилася багато в чому без належного представлення про перспективи приватизованих підприємств. Не обмовлялися попередні умови про характер майбутньої діяльності, здійсненні визначених інвестицій, підвищенні ефективності виробництва і т.п. У підсумку на приватизованих об'єктах часто припинялося виробництво, вони переобладналися під торгові приміщення, офіси, використовувалися в спекулятивних цілях.

Відзначається номенклатурно-кримінальний характер української приватизації. Однак при відсутності чіткої процедури і відповідної правової основи приватизація організовувалася і проводилася групами, зв'язаними з управлінськими функціями, тобто партійно-державною елітою (номенклатурою). Цьому сприяв і негрошовий, нееквівалентний характер приватизації на її перших етапах. Можливості швидкого, легені