Потрібно відзначити і таку рису, як непослідовність у проведенні процесу приватизації, розвитку приватного сектора.

Так, знову виникаючі підприємства обкладаються високим податком, що не дозволяє фактично їм функціонувати. Створювані фермерські господарства не тільки не одержують необхідної матеріальної і моральної підтримки, але випробують політику «витиснення». Сама по собі подібна непослідовність — лише прояв відзначених вище протиріч перехідної економіки, боротьби нового і старого в цій сфері.

2. Здійснення ринкових реформ

В Україні приватизація проводилася двома способами: дрібних підприємств — продажем на аукціонах (конкурсах); великих — перетворенням в акціонерні товариства. В останньому випадку пропонувалися три варіанти. По першому варіанті трудовий колектив одержував безоплатно 25% привілейованих акцій (від статутного капіталу) і міг придбати на пільгових умовах 10% звичайних акцій. По другому — трудові колектив придбав звичайні акції — до 51% статутного капіталу. По третьому — для групи працівників, що зобов'язуються протягом року нормалізувати діяльність підприємства, резервувалося 20% звичайних акцій і ще 20% акцій міг придбати трудовий колектив. На думку шведського економіста А.Ослунда, у трьох варіантах приватизації яскраво проявилися соціальні протиріччя цього періоду перетворень. Так, перший варіант відбивав урядову позицію; другий — вимоги трудових колективів; третій представляв компроміс з директорським корпусом. Здебільшого акціонування пройшло по другому варіанті.

Ці підсумки свідчать, що за чотири роки перетворень, початих у 1992 р., у перехідній українській економіці відбулася радикальна зміна у відносинах власності. Державна власність на засоби виробництва не тільки втратила монопольне положення, але і перестала бути переважної. Недержавна власність охоплює практично ряд галузей: торгівлю, суспільне харчування, побутове обслуговування. Звичайно, формально-правові зміни у відносинах власності (минулий період характерний насамперед такими змінами) ще не вирішують проблему власне кажучи. Однак вони зовсім необхідні, тому що без цього вихідного кроку неможливо зробити наступні кроки по формуванню ефективної ринкової економіки.

3. Формування фінансової грошової системи.

Фінансова система України складаеться з бпнківскої системи, грошової системи та фондового ринку. В Україні склалася дворівнева банківська система. До першого рівня належить національний банк, що являє собою “банк банків”. Центральний банк надає кредити комерційним банкам. Відсоток за яким надається кредит центробанком зветься відсоток рефінансування. Таким чином центральний банк впливає на кредитну політику держави, тобто може сформувати політику “дорогих”, та “дешевих” грошей. Центробанк контролює емісію грошей, та може впливати на грошевий обіг через механізм емісії та продажу цінних паперів. Центробанк може провести “валютну інтервенцію” з метою підтримки національної валюти. Для цього Центробанк купує іноземну валюту , з метою порівняння попиту та пропозиції іноземної валюти.

Поняття сучасної грошової системи містить у собі наступні елементи: грошову одиницю; масштаб цін; види грошей; емісійну систему; державний чи кредитний апарат.

Грошова одиниця — це встановлений у законодавчому порядку грошовий знак, що служить для порівняння і вираження цін усіх товарів.

Емісійна система в розвинyтих країнах означає випуск банківських квитків центральним банком, а казначейських квитків і монет — казначейством відповідно до законодавчо встановленого емісійного права.

Характерними рисами сучасних грошових систем є:—

скасування офіційного золотого змісту, забезпечення і розміну банкнот на золото;—

перехід до нерозмінного на золото кредитним грошам, що перероджуються в паперові гроші;

- випуск грошей у звертання не тільки в порядку банківського кредитування господарства, але і значною мірою для покриття витрат держави (в основному випуск державних цінних паперів);

- перевага в грошовому обігу безготівкового обороту;

- посилення державного регулювання грошового обігу.

Офіційно співвідношення між гривен і чи золотом іншими дорогоцінними металами не встановлюється, а виключне право випуску готівки, організації і вилучення їх зі звертання на території України належить Центральному банку.

Грошима, що мають законну платіжну силу, є банківські квитки (банкноти) і металеві монети, зразки яких затверджуються ЦБ України. Вони обов'язкові до прийому по їхній номінальній вартості на всій території України в усі види платежів, а також для зарахування на рахунки, внески, акредитиви і для перекладів.

В основі грошово-кредитної політики лежить теорія грошей, що вивчає в тому числі процес впливу грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому.

У країнах ринкової економіки застосовуються різні угруповання грошей. Вони називаються грошовими агрегатами і служать альтернативними вимірниками грошової маси в звертанні. Відомі наступні грошові агрегати (параметри):

М1 — сюди включаються готівка, рахунки до запитання, інші чекові внески, дорожні чеки, іноді — кредитні картки;

М2 — складається з М1 плюс строкові вклади невеликих розмірів і інші легколиквидные заощадження (тобто заощадження, легко оборотні в готівку);

МЗ — складається з М2 плюс строкові вклади великих розмірів.

М4 — включає МЗ плюс депозитні сертифікати великих комерційних банків.

Для розрахунку сукупної грошової маси в Україні передбачені наступні грошові агрегати: МО — готівка; М1 — дорівнює агрегату МО плюс розрахункові, поточні та інші рахунки, внески в комерційних банках, депозити до запитання в Ощадбанку;М2 — складається з М1 плюс строкові вклади в банку; МЗ — включає М2 плюс депозитні сертифікати й облігації державних позик.

Грошовий обіг — це рух грошей у наявній і безготівковій формах, що обслуговує реалізацію товарів, а також нетоварні платежі і розрахунки в господарстві. Відповідно в рамках грошового обігу розрізняють готівково-грошове звертання і рух грошей у безготівковій формі.

Готівково-грошове звертання являє собою рух готівки у виді банкнот, розмінних монет і паперових грошей (казначейських квитків). Безготівковий оборот — рух засобів на рахунках клієнтів.

.

Безготівкове звертання домінує, обумовлюючи усе велику дематериализацию грошового обігу. Причинами цього є:

скорочення витрат звертання;

прискорення грошового