Основною формою зайнятості трудових ресурсів в Україні є сфера матеріального виробництва. У 2000 р. зайняті у промисло-вості становили понад 4 млн чол.; у сільському та лісовому гос-подарстві (включаючи особисте підсобне сільське господарство) — майже 5 млн чол.; будівництві — 1 млн чол.; на транспорті і у зв'яз-ку — 1,2 млн чол.; у торгівлі, громадському харчуванні та ма-теріально-технічному постачанні — 1,3 млн чол.; в охороні здо-ров'я і соціальному забезпеченні — 1,4 млн чол.; в освіті, куль-турі, мистецтві, науці — 2,2 млн чол. Чисельність зайнятих тру-дових ресурсів в економіці України щорічно зменшується. Якщо в 1985 р. в цілому по народному господарству України було зайнято 25,2 млн чол., то в 1995 р. — 23,7, 1999 р. — 21,8 млн чол. Це обумовлено не стільки загальним скороченням чисельності насе-лення, скільки впливом соціально-економічних чинників, пов'я-заних із здійсненням трансформаційних процесів в економіці.

Держава регулює процеси зайнятості населення. Створена і функціонує державна служба зайнятості населення. Розробля-ються програми сприяння зайнятості населення у галузевому і територіальному розрізах. Вони містять систему заходів, спрямо-ваних на попередження масового безробіття, створення нових додаткових робочих місць, соціальний захист найбільш вразли-вих верств населення. Галузеві програми зайнятості населення ви-рішують проблеми скорочення прихованого безробіття, підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників, розвитку соціаль-ного партнерства. Територіальні програми зайнятості охоплюють широке коло проблем щодо відтворення робочої сили — демог-рафічних, економічних, соціальних, екологічних. Вони тісно пов'я-зані зі структурною перебудовою господарства, зміною форм влас-ності, санацією території.

Державна служба зайнятості населення, яка сприяє працевлаш-туванню населення, виконує такі функції: здійснює посередницт-во між роботодавцями і найманими працівниками; реалізує основні напрями державної політики зайнятості населення; регулює рух робочої сили; веде облік безробітних; надає допомогу офіційно зареєстрованим безробітним чи сприяє їм у відкритті власної спра-ви; здійснює перепідготовку незайнятого населення і підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників.

У сфері формування, розподілу і використання трудових ре-сурсів існують проблеми, вирішення яких потребує розробки не-відкладних заходів. Галузеві пропорції розподілу трудових ре-сурсів відображають недосконалу структуру народного госпо-дарства. У найближчий перспективі необхідно змінити їх на користь соціально орієнтованих галузей економіки. Використання ресурсів праці характеризується низькою ефективністю. Протя-гом останніх років чисельність осіб, які перебували в адміністра-тивних відпустках чи працювали в режимі неповного робочого дня (тижня), утримувалась на досить високому рівні. Серед галу-зей промисловості за цим показником вирізняються машинобу-дування і металообробка (особливо автомобільне машинобуду-вання, верстатобудування, тракторне і сільськогосподарське маши-нобудування), деревообробна і целюлозно-паперова промисло-вість, промисловість будівельних матеріалів, легка та мікробіоло-гічна промисловість.

На особливу увагу заслуговує проблема покращання викорис-тання трудових ресурсів на підприємствах у сільській місцевості, де за останні роки відмічається «обезлюднення» значних терито-рій. У суб'єктів господарювання, розміщених у сільській місце-вості, значно гірші, ніж у міській місцевості, умови праці, ниж-чий рівень продуктивності праці та її оплата.

Перспективи підвищення ефективності використання трудо-вих ресурсів пов'язані із запровадженням новітніх технологій у галузях матеріального виробництва, скороченням непродуктив-них витрат робочого часу, зростанням інтенсивності прані та по-кращанням її умов. Важливе значення у ньому плані має неухиль-не дотримання всіма суб'єктами господарювання законодавства про працю, запровадження нових систем соціального страхуван-ня та соціального захисту населення.

2. Трудоресурсна ситуація та її регіональні особливості

Трудоресурсна ситуація характеризує рівень забезпечення ресурсами праці сфери матеріального і нематеріального вироб-ництва певної території. Вона залежить від чисельності і дина-міки трудових ресурсів, кількості робочих місць, структури гос-подарства, ефективності використання робочої сили і робочих місць. Залежно від рівня забезпеченості трудовими ресурсами розрізняють трудодефіцитні території, трудонадлишкові та трудорівноважні.

Трудодефіцитні території характеризуються нестачею тру-дових ресурсів внаслідок інтенсивного природного скорочення чи його міграційного відливу. Трудонадлшиковими є території, яким властиво переважання чисельності трудових ресурсів над кількістю існуючих робочих місць. Трудорівноважною назива-ється ситуація, коли спостерігається кількісна і якісна відповід-ність між наявними трудовими ресурсами і робочими місцями. Трудорівноважна ситуація — це по суті ідеальний стан збалансо-ваності трудових ресурсів і робочих місць. Вона може виникнути на певній обмеженій території, але, як правило, тривалий час не зберігається, оскільки зміни в попиті на робочу силу, та її пропо-зиції мають динамічний характер. До такої ситуації необхідно постійно прагнути через регулювання потоків робочої сили, створення нових робочих місць у пріоритетних сферах господарювання, структурні перетворення у галузях економіки, їх модер-нізацію тощо.

За сучасної соціально-економічної ситуації характерною озна-кою територіального розвитку є трудонадлишковість. Це пов'я-зано з кризовими явищами в економіці, внаслідок чого утри-мується низький рівень попиту на робочу силу, недостатньо за-вантажені виробничі потужності, існує приховане і зареєстроване безробіття. Історично склалося так, що ще за радянських часів і дотепер чітко виражені ознаки трудонадлишковості мають захід-ні області України. Однак ця надлишковість має відносний харак-тер, тобто вона свідчить не про зайву робочу силу, а про недос-татню місткість сфери докладання праці, нестачу робочих місць для бажаючих працювати.

Важливою якісною характеристикою трудозабезпеченості є питома вага працездатного населення у працездатному віці в складі трудових ресурсів. У 2000 р. в цілому по Україні цей показ-ник становив 91,5 %. Найвищими значення цього показника були у Волинській, Луганській, Черкаській областях; найнижчими — в Івано-Франківській, Львівській, Хмельницькій, Чернігівській об-ластях. Протягом 1996 — 2000 рр. чисельність працездатного на-селення у працездатному віці скоротилася на 186,1 тис. чол., од-нак питома вага цієї категорії у складі трудових ресурсів зали-шилась майже незмінною.

Негативною тенденцією є поступове збільшення у складі трудових ресурсів питомої ваги осіб у віці, старшому за праце-здатний. Це пов'язано з процесом постаріння нації