— з одного боку, а з другого — з низьким рівнем соціального забезпечен-ня осіб, що вийшли за межі працездатного віку і вимушені працювати в галузях народного господарства. На кінець 2000 р. в Україні чисельність працівників передпенсійного віку (остан-нє предпенсійне п'ятиріччя), зайнятих у галузях економіки, становила 10,2 %; працюючих пенсіонерів — 13,8 % облікової чисельності працівників. Високою питомою вагою осіб пра-цездатного віку вирізняються такі галузі: наука і наукове об-слуговування (14,2%); геологія і розвідка надр, геодезична і гідрометеорологічна служба (12,0%); сільське господарство (11,4 %); зв'язок (11,0 %). Крім зазначених галузей, високою є частка працюючих пенсіонерів у промисловості, будівницт-ві, мистецтві. У територіальному розрізі за цим показником ви-різняються Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Терно-пільська, Одеська, Вінницька області, АР Крим, міста Київ і Севастополь.
За останні роки в Україні інтенсивно відбувається процес пе-рерозподілу трудових ресурсів між секторами економіки. Висо-кими темпами зростає зайнятість у недержавному секторі еконо-міки, зокрема, в малих і середніх підприємницьких структурах, які надають перевагу залученню висококваліфікованої робочої сили молодших вікових груп. У 2000 р. на державну форму влас-ності припадало 34,4% зайнятих, колективну — 36,1 %, приват-ну — 29,5 %. Найвища частка зайнятих у державному секторі економіки (понад 90%) зберігається в охороні здоров'я, освіті, культурі, мистецтві, науці, апараті органів державного та госпо-дарського управління; найнижча — у сільському та лісовому го-сподарстві (6,0 %), торгівлі, громадському харчуванні, матеріаль-но-технічному постачанні, збуті (близько 14,0%). Протягом 1996 — 2000 рр. найвищими темпами зайнятість у недержавному секторі економіці зростала у Львівській, Тернопільській, Волинській, Сум-ській областях та у місті Києві.
Регіони України істотно різняться за територіально-галузе-вими характеристиками розподілу трудових ресурсів. За чисель-ністю зайнятих у промисловості вирізняються Донецький регіон (38,4% трудових ресурсів), Придніпровський (30,2 %) Східний регіон (25 %). У Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій об-ластях на промисловість припадає понад 50 % зайнятих у матері-альному виробництві. Найвища зайнятість трудових ресурсів у сільському господарстві спостерігається у Подільському (34,3 % трудових ресурсів) та Поліському (29,4%) регіонах. Високий рі-вень зайнятості населення у сфері нематеріального виробництва склався у рекреаційних регіонах: Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях, де цей показник перевищує 30 %.
Сьогодні несприятлива трудоресурсна ситуація склалася у західних областях України, монопрофільних містах Донбасу та Придніпров'я, шахтарських регіонах. Зокрема, в Україні у 1997—1999 р. було створено лише 226,8 тис. робочих місць, у 2000 р. — 133,5 тис, що є мізерним показником порівняно з загальними потребами сьогодення. Не виконуються завдання щодо створення додаткових робочих місць у шахтарських ре-гіонах (було створено лише 1,4 тис. одиниць протягом 1997— 1999 рр. замість 20,2 тис. запланованих). На територіях, де не вирішується проблема працевлаштування населення в реаль-ному секторі економіки, інтенсивно поширюються натуральні форми ведення господарства. 11с регресивний відносно ринко-вих перетворень процес.
У більшості регіонів країни простежуються негативні тенденції звуження демографічної бази формування трудових ресурсів. При цьому зменшуються як чисельність працеспроможного населення у працездатному віці, так і кількісні показники потенційної складової трудоресурсного потенціалу — поколінь, які мають надалі поповнити трудоресурсний контингент (дітей і підлітків). Одночасно спостерігається зростання питомої ваги осіб старшого віку, якісні показники трудоресурсного потенціалу яких є зниженими порівняно з людьми працездатного віку. При збереженні існуючих тенденцій вибуття працездатного населення у працеспроможному віці щорічне його скорочення в цілому по країні становитиме 185 тис. осіб. Причому, такі тенденції характеризуються посиленням на промисловому сході країни (Донеччина та промислове Придніпров'я) і є менш характерними для Центру і Півдня, тимчасом як західний регіон відзначається порівняно кращою демографічною базою формування трудового потенціалу.
3. Шляхи раціоналізації використання трудових ресурсів
Не зважаючи на помітні регіональні розбіжності в рівнях безробіття, для країни зберігається тенденція регіонального, секторного та галузевого дефіциту робочої сили для певних професійно-кваліфікаційних категорій робочої сили.
У міграційних процесах — як одному з головних чинників формування трудоресурсної ситуації — спостерігається ситуація, за якої цей фактор зумовлює в цілому по Україні та в переважній більшості її регіонів відплив робочої сили, в тому числі за межі країни.
Таким чином, можна сформулювати основні напрями розвитку трудоресурсного потенціалу територій країни. В даному контексті якісно нового значення набуває роль регіональних ринків робочої сили. Як система забезпечення суспільного виробництва трудоресурсним потенціалом, яка поєднує в собі високий ефект ринкового механізму і можливість цілеспрямованого управління ресурсним потенціалом шляхом керованого розподілу робочої сили за секторами і галузями економіки, регіональний ринок праці в спромозі і має враховувати територіальну специфіку розвитку господарства.
Роль регіональних ринків праці полягає в забезпеченні продуктивної зайнятості, з одного боку, та створенні адекватних умов відтворення робочої сили, насамперед системи гарантій відповідно до цивілізованих норм оплати праці, — з іншого. При цьому необхідно здолати утриманські настрої досить широких верств населення, для яких до останнього часу було вигіднішим не працювати зовсім, отримуючи від держави допомогу по безробіттю, аніж одержувати за свій труд мізерну заробітну плату. Зайнятість має стати спрямованою на забезпечення потреб економічно активного населення з настановами на плідну участь в економічній діяльності. Пріоритетними для створення продуктивної зайнятості мають бути перш за все регіони з підвищеною загрозою безробіття, де внаслідок несинхронності демографічних економічних процесів пропозиція робочої сили значно перевищуватиме попит на неї. Останнє стосується малих міст із моногалузевою структурою виробництва, шахтарських, металургійних центрів Донбасу та Придніпров'я, територій розселення раніше депортованих народів, сільської мережі розселення Західної України.
Регіональна політика, об'єднуючи досить різні