Виділяються наступні тактичні цілі процесу управління трудовими ресурсами регіону:

удосконалення зайнятості працездатного населення;

допомога населенню, яке прагне працювати за наймом;

сприяння зайнятості у сфері офіційної економіки;

вирішення проблем регіонального безробіття;

своєчасна перепідготовка кадрів, що підлягають вивільненню з підприємств виробничої сфери регіону;

соціальна підтримка найбільш вразливих категорій працездатного населення.

Прискорений розвиток всіх галузей виробництва, який є основним завданням сьогодення, зумовлює необхідність якнайбільш ефективного використання й примноження існуючого трудових ресурсів країни. Комплекс заходів, якими повинна бути забезпечена ця мета, включатиме:

загальноекономічне припинення поляризації регіонального розвитку та його наступне стимулювання через гнучкий фінансово-економічний механізм формування державного й регіонального бюджетів шляхом оптимізованого щодо регіональної специфіки застосування одно- та двоканальної систем формування бюджетів з обов'язковим спрямуванням коштів на створення робочих місць і подолання безробіття, підтримку економічного зростання у відсталих і відродження виробництва у депресивних регіонах;

поліпшення демографічної бази розвитку трудоресурсного потенціалу шляхом стабілізації демографічної ситуації в Україні в цілому та в регіонах, забезпечення раціональної статево-вікової структури населення через цільову підтримку інституту сім'ї, молоді, материнства та дитинства й соціально незахищених верств населення;

цілеспрямоване управління міграційними потоками з можливим застосуванням гнучкої активної зовнішньої міграційної політики задля стабілізації демографічної ситуації в регіонах із незадовільним рівнем демографічного відтворення населення, створення щодо цього ефективного міжрегіонального ринку робочої сили;

збалансування пропорцій між територіальними обсягами демогра-фічного відтворення трудових ресурсів та регіональними потребами виробництва шляхом створення робочих місць у регіонах з позитивним природним приростом населення;

встановлення регіонально-орієнтованих орієнтирів щодо природних норм безробіття з подальшою мінімізацією щодо них рівнів безробіття в регіонах; застосування ефективних засобів забезпечення зайнятості, в тому
числі суспільних робіт з урахуванням світового досвіду та регіональної специфіки;

використання трудопоглинаючого потенціалу приватно-підприємницького сектора (в тому числі — на селі) та галузей інфраструктури задля забезпечення продуктивної зайнятості. Ліквідація прихованого безробіття через удосконалення трудового законодавства;

відновлення юридично-правового заохочення економічної активності населення у працездатному віці з уведенням регіонально-орієнтованих норм мінімальної погодинної оплати праці з обов'язковим загальнодержавним
нижнім граничним мінімумом; мінімізація зайнятості в тіньовому секторі економіки;

розбудову національної економіки на принципах соціального партнерства, консолідації суспільства навколо основної національної ідеї — якнайбільш повного та всебічного соціально-культурного розвитку нації з максимізацією добробуту всіх соціальних груп населення. Подолання бідності як широкого соціально-економічного явища в загальнонаціональному та регіональному вимірах;

нормалізацію участі в економічній діяльності осіб у вікових групах поза межами працездатного віку, оптимізацію пенсійного законодавства, нормативно-законодавче оформлення норм щодо використання праці осіб молодших вікових груп; нагальним завданням сьогодення є реформа пенсійного законодавства з можливим розширенням меж вікової групи працездатного віку тощо;

приведення у відповідність професійно-кваліфікаційного потенціалу працівників з потребами виробництва, створення системи оперативної підготовки та перепідготовки кадрів, відродження наукомістких та високотехнологічних виробництв з участю національних кадрів та широкою співпрацею з закордонними фахівцями;

оптимізацію розподілу людського капіталу за сферами та секторами економічної діяльності, відродження престижу науковців і працівників інтелектуальної сфери, культури, мистецтва й освіти тощо.

ВИСНОВКИ

В даній роботі я виконав наступні завдання:

Розглянув структуру й розподіл за видами зайнятості, сферами виробництва, галузями народного господарства.

Охарактеризував трудоресурсну ситуацію та її регіональні особливості.

Вивчив шляхи раціоналізації використання трудових ресурсів.

З цього можна зробити наступні висновки:

Трудові ресурси - це частина населення України, яка за фізичним розвитком, здоров'ям, набутою освітою, професійними знаннями та кваліфікацією здатна працювати у народному господарстві, займатися корисною суспільною діяльністю. Чисельність населення, його динаміка і статево-вікова структу-ра є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення.

Трудові ресурси складаються з таких категорій населення: перша — працездатне населення у працездатному віці; друга категорія — працюючи пенсіонери; третя — пра-цюючі підлітки.

Трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості: зайняті в суспільному виробництві; зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті ін-дивідуальною трудовою діяльністю; зайняті на навчанні з відри-вом від виробництва; зайняті у сфері військової діяльності. Окрему групу становлять безробітні. Усе зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального і нематеріального виробництва.

До зайнятих у галузях матеріального виробництва зараховують усіх робітників і службовців, які працюють у промисловості, сільському, лісовому та рибному господарстві, на транспорті і у зв'язку (у частині обслуговування виробничих галузей), а також на будівництві; зайняті в торгівлі і громадському харчуванні, у посередницькій комерційній діяльності, у збуті і матеріально-технічному обслуговуванні, в операціях з нерухомим майном; зай-няті розвідкою надр, у геодезичній і гідрометеорологічній службі та інших галузях матеріального виробництва.

До зайнятих у нематеріальному виробництві відносять працюючих у житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах побутового обслуговування, охороні здоров'я, фізичній куль-турі та мистецтві, науці та науковому обслуговуванні, на транс-порті і у зв'язку, фінансуванні, кредитуванні та страхуванні, в апараті органів державного та господарського управління, орга-нах управління кооперативних та громадських організацій.

У сфері формування, розподілу і використання трудових ре-сурсів існують проблеми, вирішення яких потребує розробки не-відкладних заходів. На особливу увагу заслуговує проблема покращання викорис-тання трудових ресурсів на підприємствах у сільській місцевості, де за останні роки відмічається «обезлюднення» значних терито-рій.

Перспективи підвищення ефективності використання трудо-вих ресурсів пов'язані із запровадженням новітніх технологій у галузях матеріального виробництва, скороченням непродуктив-них витрат робочого часу, зростанням інтенсивності праці та по-кращанням її умов.

Що стосується трудоресурсної ситуації, то її характеризує