Самофінансування являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва за рахунок власних кош-тів юридичних і фізичних осіб. Це вихідна форма фінансового забезпечення. Без наявності певних власних коштів розпочати будь-яку діяльність неможливо. Але самофінансування зовсім не означає створення фінансової автаркії, бо дуже тісно пов'язане з використанням кредитів. Адже ці запозичені кошти потрібно по-вернути за рахунок власних доходів. У зв'язку з цим треба чітко розрізняти самофінансування як принцип організації і як форму фінансового забезпечення.

Принцип самофінансування передбачає, що регулювання фі-нансової забезпеченості здійснюється за рахунок кредиту. Недаремно центром фінансової системи скрізь є банки. Головна перевага такої системи фінансового забезпечення полягає в тому, що вона сприяє максимально ефективному вико-ристанню наявних у суспільстві ресурсів на основі прискорення їх кругообігу. Збільшення питомої ваги власних ресурсів, навпа-ки, уповільнює кругообіг ресурсів, а тому й уповільнює темпи соціально-економічного розвитку.

Основою самофінансування як форми фінансового забезпе-чення є власний капітал. Залежно від форми власності він може бути індивідуальним — приватний, чи колективним — пайовий або акціонерний. Кожна з форм власності має свої переваги та недоліки у фор-муванні фінансових ресурсів та їх використанні. Приватний вла-сник сам визначає потреби і виходить зі своїх можливостей. Па-йовий капітал має переваги більш високого рівня концентрації ресурсів, порівняно з приватним, але він менш мобільний, оскіль-ки передбачає узгодження дій співвласників. Акціонерний капі-тал є надзвичайно мобільною і раціональною формою концент-рації і перерозподілу фінансових ресурсів. Ця форма забезпечує суспільний контроль за ефективністю використання коштів через вторинний ринок цінних паперів.

Кредитування як форма фінансового забезпечення полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів. Якщо самофінан-сування — це вихідна форма фінансового забезпечення, то кре-дитування, особливо в умовах ринкової економіки, є головною, провідною формою. Воно ґрунтується на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпечення кредитів.

Кредитування — надзвичайно дійова форма фінансового забез-печення. По-перше, досягається значна економія суспільного капі-талу за рахунок використання одних і тих самих ресурсів різними суб'єктами підприємницької діяльності. По-друге, установлені принципи кредитування вимагають ефективного господарювання.

Третя форма фінансового забезпечення — зовнішнє фінансу-вання. Воно полягає у виділенні коштів певним суб'єктам на без-поворотній і безоплатній основі. Це може бути державне фінан-сування з бюджету чи державних фондів цільового призначення, надходження коштів від громадських та доброчинних фондів і організацій даної країни та з-за кордону, гранти від міжнародних організацій тощо. В умовах ринкової економіки ця форма є під-порядкованою відносно самофінансування і кредитування. Основ-ним її видом є бюджетні асигнування.

Фінансове регулювання полягає у регламентуванні розподіль-них відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Фінансове регулювання — це метод здійснення державою функцій управління економічними й соціальними процесами при використанні фінансів. Використовуючи фінанси, держава шляхом встановлення форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх використання стимулює або локалізує ті чи інші явища й процеси в державі. Так, надаючи капітал на розвиток економіки, держава стимулює розвиток таких виробництв, які в умовах ринку не можуть забезпечити свій розвиток за раху-нок власних ресурсів. Аналогічно при розробці методів мобі-лізації ресурсів шляхом диференціації ставок і пільг досягаєть-ся прискорення або стримування розвитку окремих виробництв, робіт і послуг.

Фінансовий механізм у цілому — це принципова схема практичного використання фінансів в економіці держави, їх впливу на відповідні процеси. Водночас він має свої відмінності щодо практичного застосування на рівні держави, підприєм-ницької структури, фінансового інституту чи групи громадян.

2.Склад і структура фінансового механізму

Фінансовий механізм — це сукупність форм і методів ство-рення й використання фондів фінансових ресурсів з метою забез-печення різних державних структур, господарських суб'єктів і населення. Складовими частинами його є фінансове плануван-ня й прогнозування, фінансові показники, нормативи, ліміти й резерви, стимули й санкції, а також система управління фінансами. Структура фінансового механізму може бути представлена схемою.

За допомогою фінансового механізму здійснюється широ-комасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в держа-ві валового внутрішнього продукту відповідно до основних по-ложень фінансової політики. На стадії фінансового планування й прогнозування визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки й соці-альної сфери. Показники прогнозних розрахунків є основою для приведення в дію відповідних стимулів та інструментів у формі різноманітних пільг, санкцій або обмежень, які забез-печують розвиток держави в заданому напрямку. Це можуть бути пільги з оподаткування, пільгове кредитування або надан-ня дотацій на покриття збитків тощо. Можуть застосовуватися також фінансові інструменти, що обмежують ту чи іншу фор-му діяльності. Це штрафи, відміна пільг, додаткове оподатку-вання тощо. Фінансовий механізм характеризують узагальню-ючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими є загальний обсяг фінансових ресурсів, що створюється в державі, обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні — це величи-на витрат бюджету держави на одного жителя, розмір податків, що сплачуються одним працюючим тощо. Фінансові показни-ки дають змогу визначити дієвість фінансового механізму.

Фінансовий механізм спрацьовує ефективно, якщо функ-ціонують усі його складові. Застосовуючи їх, держава може спрямовувати економічний і соціальний розвиток на своїй території відповідно до потреб громадян.

2.1.Фінансове планування

Вихідною складовою фінансового механізму є фінансове планування й прогнозування. За його допомогою залучаються інші структурні елементи фінансового механізму, такі як фінансові показники, норми і нормативи, ліміти, резерви, фінансові стимули.

У процесі фінансового планування й прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, які перебуватимуть у розпорядженні підприємницьких структур