фінансових відносин, а його деталізація здійснюється у відповідних інструкціях. Вони мають бути лише доповненням до закону і не суперечити йо-му. При цьому в будь-якому разі основою є закон.
В Україні пряму дію має переважна більшість фінансових зако-нів, зокрема у сфері оподаткування. Водночас абсолютно всі деталі фінансової діяльності передбачити, по-перше, неможливо, а, по-друге, не завжди доречно. Тому закони досить часто доповнюються різного роду інструкціями та положеннями. Наприклад, закон про банки і банківську діяльність відображає тільки загальні засади функціонування комерційних банків. Конкретні види банківських операцій можуть регламентуватися відповідними інструкціями з кредитування, безготівкових розрахунків, касових операцій тощо.
Співвідношення між законами прямої і непрямої дії відбиває розподіл повноважень і прав між державними органами законо-давчої та виконавчої влади, а отже, і їхні можливості та повнова-ження у виробленні та реалізації фінансової політики. Закони прямої дії чітко відображають перевагу законодавчої влади. До функцій виконавчої влади входить забезпечення виконання при-йнятих законів. Крім того, органи виконавчої влади можуть мати право законодавчої ініціативи, тобто розроблення фінансових за-конопроектів і подання їх на розгляд і затвердження до органів законодавчої влади. Водночас такі законопроекти можуть розро-бляти й органи та структури законодавчої влади.
Дійовість фінансового законодавства, його відповідність кон-кретним умовам і завданням, а отже, і ефективність фінансової політики значною мірою залежать від узгодженості дій законо-давчої та виконавчої гілок влади. Саме на основі детального узгодження ними законопроектів можливе формування дієздат-ної системи фінансового права. При використанні законів непря-мої дії важливо, щоб інструкції не тільки не суперечили законам, а й не коригували їх дію, бо це може призвести до викривлення фінансової політики.
3.Використання фінансового механізму для регулювання ринкових відносин
Фінансовий механізм — явище об'єктивне, зумовлене на-явністю фінансів в економічній системі держави, проте його функціонування значною мірою залежить від того, як владні структури в державі зуміють його використати для досягнення поставлених цілей, тобто для здійснення тієї фінансової полі-тики, яку вони проводять.
Слід враховувати, що фінансовий механізм за ринкових умов потребує чіткої взаємодії всіх його складових. Серед них немає таких, якими можна було б знехтувати чи застосувати без взаємозв'язку з іншими складовими. Разом із тим деякі складові цього механізму можна вважати вихідними. Це, зок-рема, фінансове планування й прогнозування. Саме за його допомогою залучаються інші структурні елементи фінансово-го механізму.
У процесі фінансового планування й прогнозування визна-чаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, що будуть у розпорядженні підприєм-ницьких структур і населення. Проте для здійснення заплано-ваних показників треба насамперед вдосконалювати методику й методологію фінансового планування та прогнозування.
Фінансове планування повинно базуватися на достовірній інформації, передусім на правильно визначених макроекономічних показниках, таких як обсяги валового внутрішнього продукту, фонду оплати праці, прибутку, амортизаційних відра-хувань, загального обсягу фінансових ресурсів тощо. На сьогод-ні є підстави стверджувати, що методологія визначення зазна-чених показників не має достатнього наукового обґрунтування. Водночас фактичного виконання прогнозних показників потребують наявні фінансові норми, стимули, санкції, що ма-ють хороше юридичне й наукове підґрунтя. З огляду на це першочергове значення має науково обґрунтована система мобілізації коштів у розпорядження держави задля фінансово-го забезпечення її економічного й соціального розвитку та здійснення регулятивної функції. Причому регулювання тем-пів і пропорцій розвитку економіки за наявних умов набуває особливої актуальності.
Задіяна в Україні система мобілізації доходів у розпоряд-ження держави виявилася неадекватною щодо умов перехід-ної економіки, створила значні податкові навантаження на суб'єктів господарювання, призвела до невиправданого вилу-чення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Значні деформації та неста-більність виявлено в розмірах ставок оподаткування, у мето-дології визначення бази та періодів оподаткування. Особливо негативно вплинули на результати господарської діяльності нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість подат-кових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до створення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень.
На сьогодні очевидним є й те, що створення ефективної системи доходів — справа дуже складна. Насамперед потрібна науково обґрунтована політика доходів держави, яка б врахо-вувала сучасне економічне становище в Україні, ті функції, які покладені на неї Конституцією в галузі економічного й соці-ального життя. Без всебічно продуманої та концептуально ви-віреної політики доходів держави важко здійснити податкову реформу. Тому основними принципами побудови системи до-ходів держави є:
мобілізація доходів до бюджетної системи завдяки впро-вадженню прямих податків, тобто податків, де об'єктом опо-даткування є дохід фізичної особи, земля, майно й капітал;
використання непрямих податків лише у формі акцизів із метою обмеження споживання окремих видів товарів, мож-ливостей виробника-монополіста в одержанні необгрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші, захисту власного виробника;
застосування при оподаткуванні обгрунтованої диферен-ціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміру одержуваного прибутку чи доходу;
ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподі-лу доходів, деформують вартісні показники в економіці й зни-жують конкурентоспроможність товаровиробників. Пільги мо-жуть надаватися на певний строк і за умови використання коштів на визначені державою цілі;
надходження повинні бути з багатьох різних джерел —чим різноманітніші джерела, тим менша ймовірність того, що бюджет постраждає від несподіваного зниження надходжень із погіршенням становища в економіці;
зростання видатків пропорційно зі зростанням доходів бюджету ;
прогнозована й стійка система надходжень, що, в свою чергу, потребує застосування економічно вигідних автомати-зованих систем збирання статистичної інформації, застосу-вання обчислювальної техніки, сучасних комп'ютерних тех-нологій, створення автоматизованих інформаційних
