До речі. Радянський Союз свого часу був досить активним учасником розробки Статуту МВФ. Провівши з країнами — засновниками МВФ всю необхід-ну попередню роботу, Радянський Союз, однак, не підписав статутних документів. Пояснюється це, безперечно, такими політичними причинами:

по-перше, квота СРСР, хоч і була значною, але все-таки не давала права вето, яким володіли Сполучені Штати Америки;

по-друге, місцем розташування керівних органів МВФ був визначений Вашингтон, і впродовж тривалого часу на чолі цих органів стояли виключно американці;

по-третє, головним було те, що країни, які вступали до МВФ, зобов'язані були згідно з його Статутом повідомляти дані про свої золотовалютні резерви, стан економіки, платіж-ного балансу, грошового обігу тощо.

Всі ці дані на той час були глибоко засекречені, і ніхто, навіть особи з вищого керівництва, не могли ставити питан-ня про надання подібних відомостей за кордон.

У 1995 р. між країнами — членами МВФ була досягнута домовленість про створення механізму термінової фінансо-вої допомоги окремим країнам на випадок фінансових криз, включаючи створення валютних стабілізаційних фондів. Така допомога реалізується через політику траншів та механізм розширеного фінансування.

Політика траншів застосовується тоді, коли кредити Фон-ду надаються звичайними каналами країнам — членам МВФ у вигляді траншів, або часток, які становлять 25% квоти відпо-відної країни у Фонді. Для одержання першого та наступ-них кредитних траншів країни — члени МВФ повинні про-демонструвати серйозні зусилля, спрямовані на подолання труднощів, пов'язаних із станом платіжного балансу.

Механізм розширеного фінансування використовується тоді, коли Фонд підтримує середньострокові програми через домовленість про розширене фінансування країн — членів МВФ з метою подолання труднощів з платіжним балансом, які ви-кликані макроекономічними і структурними проблемами.

Переважну більшість інших кре-дитів Фонд надає лише після докладного вивчення експертами цієї організації стану справ у країні — одержувачі кредитів. Чим більшу суму кредитів прагне одержати країна, тим прискіпливіше працюють експерти Фонду, причому часто безпосередньо в країні працюють спеціальні делегації (місії) МВФ, які в своїх підсумкових документах-доповідях пода-ють висновки щодо доцільності надання кредитів. Ці місії для успішного вирішення питання надання Фондом кредитів одночасно рекомендують уряду країни розроблені заходи.

Проте навіть узгоджені кредити надаються не автоматич-но, а поступово, певними частками (траншами). І якщо краї-на не виконує взятих на себе зобов'язань, Фонд може відмо-вити в наданні їй чергового кредитного траншу.

У 1944 р. на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі крім МВФ було утворено Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). Місце перебування — Вашингтон. Це одна з найбільших у світі міжнародних фінансово-кредитних установ, яка надає довгострокові кредити під державні програми тільки урядам та центральним банкам країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ.

Прийнято вважати, що МБРР є головною складовою Світо-вого банку (СБ), до якого поряд із Міжнародним банком ре-конструкції і розвитку входять Міжнародна асоціація розвит-ку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багато-стороннє агентство з гарантій інвестицій (БАТІ) та Міжнарод-ний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

Міжнародний валютний фонд в основному здійснює контроль за функціонуванням міжнародної валютної систе-ми, валютною політикою і валютними курсами країн — членів МВФ, за дотриманням ними певного кодексу поведінки в міжнародних валютних відносинах, включаючи надання до-помоги тим чи іншим країнам у вигляді короткострокових кредитів у випадку виникнення труднощів, пов'язаних із станом платіжного балансу.

Головним завданням Світового банку є сприяння сталому економічному зростанню, яке приводить до скорочення бід-ності в країнах, що розвиваються, наданням допомоги у зро-станні виробництва через довгострокове фінансування про-ектів і програм розвитку.

В той час як Міжнародний валютний фонд може надавати позики будь-якій із країн — членів МВФ, яка відчуває неста-чу іноземної валюти для покриття короткострокових фінан-сових зобов'язань кредиторам в інших країнах. Світовий банк надає такі позики переважно бідним країнам.

Слід зауважити, що за останні два десятиліття і МВФ орієнтується переважно на країни, що розвиваються, які підтверджують дані про розподіл кредитів МВФ. У 1947—1976 рр. у промислове розвинутих країн кредит становив 60,6%, у тих, що розвиваються, — 39,4%; у 1977—1991 рр. — відповідно 39,4 і 92,1%.

МБРР на початку своєї діяльності був покликаний згідно з його Статутом надавати потерпілим від війни країнам довгострокові кредити для відбудови їх економіки, а також гарантувати приватні інвестиції за кордоном.

Нині Банк надає технічну та фінансову допомогу більш ніж 100 країнам світу, які є членами Міжнародного валют-ного фонду. Основна маса кредитів направляється на розвиток виробничої інфраструктури та сільського господарства — галузей відносно малорентабельних, з високим терміном окупності і витрат, куди не досить охоче вкладає свої кошти приватний капітал. Як пріоритетні МБРР фінансує державні програми в галузі енергетики, імпорту обладнання для роз-витку гірничої промисловості, інвестування проектів для будівництва нафто- і газопроводів, модернізації підприємств тощо. Сьогодні налічується 180 держав — членів МБРР.

Статутний капітал МБРР створюється через підписання країн-членів на його акції та випуску облігацій. Акції роз-поділяються між країнами-членами відповідно до їхніх квот у Міжнародному валютному фонді. Першочергові внески до статутного капіталу здійснюються в розмірі 20% від суми підписання для створення власних ресурсів Банку, необхід-них для здійснення його