Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Попри наявність численних доказів і теоретичних заперечень багато хто з економістів та політиків і досі вважає інвестування у виробничий капітал основним джерелом економічного зростання. Відповідно, влада, як і за часів планової економіки, опікується переважно обсягом інвестицій, хіба що заходи щодо їх збільшення стали більш витонченими. За цього майже зовсім не приділяється уваги іншому, головному за наших умов аспекту інвестиційного процесу — відбору об'єктів інвестування та успішних підприємців, розповсюдженню передової культури управління та іншим чинникам, що обумовлюють як ефективність самих інвестицій, так і підвищення загальної ефективності економіки в процесі інвестиційного відбору. Між тим досвід Радянського Союзу 70—80-х років, коли на капіталовкладення витрачалося формально до 35%, а в перерахунку на світові ціни — до 60% ВВП, свідчить, що навіть рекордно високі інвестиції сумісні з низькими або ж нульовими темпами зростання. І це є скоріше крайнім проявом закономірності, аніж винятком із правил: як доведено численними дослідженнями, майже в усьому світі підвищення ефективності (продуктивності) є більш важливим джерелом зростання, ніж накопичення капіталу.

Отже, обсяг інвестицій у фізичний капітал є всього лише важливим проміжним показником, який може допомогти в оцінці успішності економічної політики та в прогнозуванні обсягів ВВП, але тільки за умови, що інвестиційний процес протікає вільно — в іншому ж разі довіряти цьому показникові можна не більше, ніж показникам ваг, на які натискає продавець. Залучення інвестицій не має бути метою справді мудрої економічної політики довготривалого зростання, натомість цю роль мають відігравати інші, інституціональні чинники, що зумовлюють як темпи зростання загалом, так і оптимальний обсяг інвестицій, необхідний для його підтримання.

Відповідно інституціональні реформи, такі як лібералізація цін, приватизація, відмова від патерналізму (надання прямої чи непрямої державної підтримки підприємствам, які "її потребують"), запровадження дієвої процедури банкрутства, створення умов для ринкового перерозподілу інвестиційних ресурсів тощо, слід розглядати як пріоритетні, навіть якщо спершу вони ведуть до зниження рівня інвестування. За визначенням Януша Ширмера, їх треба розглядати як своєрідні інвестиції в "інституціональний капітал". В Україні більшою чи меншою мірою були запроваджені всі зазначені реформи. Але чи були вони успішними у вищеописаному сенсі? Чи спад рівня інвестування супроводжувався насправді переходом до його нової якості? У більшості досліджень щодо інвестиційного процесу в Україні приділялась увага показникам, які характеризують кількість або, в кращому разі, технологічну структуру інвестицій. Відтак ми спробували оцінити роль інвестування у відборі найбільш пристосованих до ринку підприємств та в розповсюдженні сучасної ринкової ділової культури серед промислових підприємств України.

Оскільки приватизацію та обмеження державної підтримки зазвичай згадують серед головних причин скорочення обсягів інвестицій, а найбільш постраждалим сектором вважають промисловість (без ПЕК), ми зосередилися на порівняльному аналізі підприємств саме цього сектора — державних та недержавних, а також тих, які користуються державною підтримкою у вигляді прямих субсидій, пільг або заборгованостей. Крім того, незважаючи на досить сталу тенденцію до підвищення ролі конкурентного інвестування, поки що чи не єдиним механізмом в Україні є самоінвестування підприємств (до слова, з-поміж опитаних підприємств, що здійснювали інвестиції, 69% використовували виключно внутрішні джерела). Тому ми аналізували переважно відбір у процесі самоінвестування (див. таблицю). Ми вважали, що в "ідеальному" варіанті:

Інвестувати мають виключно прибуткові підприємства. Також більш успішні фірми характеризуються вищою продуктивністю праці та швидкістю обігу коштів, розширяють виробництво. Не можуть інвестувати підприємства, що мають обтяжливі борги.

Інвестиції мають супроводжуватися бізнес-плануванням.

Бізнес-планування має грунтуватися бодай на якомусь маркетинговому дослідженні.

У багатьох випадках, особливо зважаючи на успадковану українськими промисловими підприємствами недосконалу структуру виробництва та основних фондів, інвестування має супроводжуватися певними заходами з реструктуризації (як, наприклад, оновлення продукції або технології, зміна ринків, заміна керівництва тощо).

У процесі інвестування мають розширятися менш схильні до патерналізму підприємства, які здатні спиратися на власні сили і не покладаються на державну підтримку. Це потрібно для формування політичного зворотного зв'язку — підтримки ринкових механізмів відбору.

Зрозуміло, що ці закономірності не мають абсолютного характеру, тому досліджувалися статистичні зв'язки між фактом здійснення інвестицій в основний капітал у 2000 році та відповідними характеристиками підприємств.

Загальні закономірності

За нашими даними, у 1998—1989 роках інвестиції здійснювали далеко не кращі підприємства: інвестиційна активність асоціювалась із накопиченням кредиторських заборгованостей, навіть бюджетних; спостерігалася радше негативна залежність інвестиційної активності від показників, що характеризують якість управління; відсутні докази, що інвестувалися переважно прибуткові підприємства, скоріше навпаки. Разом це означає, що капіталовкладення загалом не спрямовувалися згідно з ринковими стимулами і не сприяли підвищенню ефективності управління.

Але скидається на те, що 2000 року ситуація змінилася. Так, ми спостерігаємо стійкий позитивний зв'язок між прибутками і інвестиціями, що є першою ознакою функціонування механізму ринкового відбору. В 2000 році ті підприємства, що були прибутковими в 1999 р., інвестували в 1,6 раза частіше; прибуткові в 2000 р. — в 1,7 раза частіше, а ті, де виручка в 2000 р. зросла відносно 1999 р., — в 1,4 раза частіше за решту опитаних. Позитивними ознаками можна вважати доволі сильні зв'язки між інвестуванням і експортом, а також між наявністю бізнес-плану і проведеним маркетинговим дослідженням. Отже, інвестують переважно підприємства, що вже є конкурентоспроможними на світовому ринку та дбають про підвищення своєї конкурентоспроможності.

Всі вищеописані тенденції є ще більш рельєфними відносно інвестицій у нові машини та обладнання. На цьому фоні за останні роки значно покращилася структура інвестицій в основний капітал за призначенням. Якщо в


Сторінки: 1 2 3