Промислове співробітництво може в різних варіантах поєдну-вати різноманітні форми виробничої, науково-технічної, збутової і маркетингової кооперації. При цьому в таких угодах передбача-ється обмін товарами та послугами між сторонами, а в деяких випадках продукція, що отримується при промисловому співро-бітництві, використовується для оплати інших поставок або по-слуг, які є частиною угоди.

У компенсаційній (зустрічній) торгівлі специфіка взаємо-відносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (послуг) пов'язується з відповідною закупкою або, на-впаки, закупівля товарів (послуг) зумовлюється продажем. При цьому оплата передбачається поставками товарів та/або послуг у доповнення або замість фінансового врегулювання, а угода може бути оформлена як одним, так і кількома зв'язаними конт-рактами.

Згідно з термінологією, що застосовують фахівці Євро-пейської економічної комісії ООН (ЄЕК), усі види товаро-обмінних і зустрічних угод об'єднуються поняттям «міжна-родні компенсаційні угоди», відповідно до яких фірми різ-них країн домовляються про те, що конкретні дії (поставка товарів, послуг або технології) однією із сторін компенсувати-муться чітко визначеним у відповідних договірних документах способом та у встановлених у них розмірах іншими конкрет-ними діями (поставкою товарів, послуг, технології) іншої сто-рони. При цьому в поняття «зустрічної торгівлі» не включаю-ться товарообмінні (бартерні) операції. Тож пропонується така класифікація компенсаційних угод .

Угоди зі зворотною закупівлею продукції найчастіше уклада-ються у зв'язку з продажем підприємства, комплектного облад-нання або технології; при цьому експортер зобов'язується заку-повувати частину або всю продукцію, що вироблятиметься на поставленому підприємстві або обладнанні. Таким чином, ці уго-ди мають певні особливості:

виплата здійснюється за рахунок продукції, що отримана внаслідок укладеної угоди;

вартість угоди, як правило, дуже значна;

термін дії угоди може становити 10-20 років;

зобов'язання щодо зворотної закупівлі можуть перевищу-вати (і справді перевищують) вартість початкової експортної угоди.

Компенсаційні угоди є поширенішою і різноманітнішою гру-пою, ніж угоди зі зворотною закупівлею. Відповідно до компенсаційної угоди експортер зобов'язується закуповувати (або за-безпечити закупку третьою стороною) певну кількість товарів імпортера протягом узгодженого терміну. Експортні та імпортні товари, як правило, не мають прямого зв'язку. Компенсаційна угода зазвичай укладається на меншу суму, ніж угода зі зворот-ною закупівлею. Те саме стосується і терміну дії контракту, який укладається на термін від одного до трьох років.

Власне компенсаційні угоди передбачають, що експортер това-ру дає згоду на те, що імпортер повністю або частково оплачує його поставки товарами, а угода на закупівлю та угода на продаж поєднані в одному контракті.

Зустрічна закупка відрізняється від власне компенсаційних угод в основному тим, що розробляються разом два окремі дого-вори: договір на продаж і договір на закупівлю. Угоди зустрічної закупівлі можуть мати дві форми — форму паралельної закупів-лі, за якої продаж і закупівля відбуваються одночасно, та форму попередньої закупівлі, за якої експортер спочатку виконує свої зобов'язання з імпорту, з тим щоб мати можливість виконати свій експортний контракт.

Угоди, що передбачають відшкодування, є гнучкішою фор-мою угоди про зустрічну закупівлю і характерні для крупних контрактів між урядами (поставка озброєння, літаків, енергетич-ного обладнання тощо).

Фахівці Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) також розрізняють торговельну та промислову компен-сацію, називаючи їх основними формами зустрічної торгівлі (як і експерти ООН).

Найстарішою формою компенсаційних угод є бартер, під яким розуміється обмін певної кількості одного товару на інший У вигляді натурального обміну без застосування механізму валют-но-фінансових розрахунків. Використовуючи бартер, як й інші фор-ми товарообмінних операцій, сторони прагнуть до пом'якшення проблеми валютного фінансування імпорту, спрощення порядку розрахунків, розширення можливостей виходу на зарубіжні рин-ки, отримання високотехнологічного обладнання в обмін на то-вари (переважно сировинні), збільшення реалізації товарів, яка укладена на звичайних комерційних умовах.

За орендної торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (переважно машин та обладнання) з акту купівлі-продажу перетворюється фактично на процес купівлі-продажу, який може тривати кілька років і ре-зультатом якого не завжди буде перехід права власності на пред-мет угоди. Основою цієї форми торгівлі є орендні відносини. У світовій практиці розрізняють три види оренди залежно від тер-мінів дії угоди:

рейтинг (renting) — короткострокова оренда на термін вЩ кількох днів до кількох місяців (транспортні засоби, товари для туризму та відпочинку);

хайринг (hiring) — середньострокова оренда на період від кількох місяців до року (транспортні засоби, дорожно-будівельне обладнання, сільськогосподарські машини, монтажне обладнання тощо);

лізинг (leasing) — довгострокова оренда на термін понад один рік (широкий спектр обладнання, нерухомість).

Сутністю лізингу є оренда основних засобів виробництва для їх використання у виробничому процесі орендатором, у той час як самі товари купуються орендодавцем, і він зберігає право вла-сності на них до кінця угоди. У більшості випадків лізинг є спе-цифічною формою фінансування за участю спеціалізованої лі-зингової компанії, яка купує право власності на майно для третьої сторони і передає його в оренду на коротко-, середньо- і довгостроковий періоди.

Міжнародні лізингові операції можуть мати різні джерела фі-нансування. Залежно від цього розрізняються такі типи лізингу:

за власний кошт, який передбачає використання власних фінансових ресурсів для виконання лізингової угоди;

за залучені кошти, тобто для виконання лізингової угоди ви-користовуються кредити та позички банків і фінансових компаній;

з частковим фінансуванням лізингодавцем.

Пов'язаний із за-лученням різних джерел фінансування угоди. Зазвичай використо-вується для реалізації комплексних проектів, а сутність його полягає в тому, що лізингодавець при купівлі предмета лізингу сплачує зі своїх коштів тільки певну суму (60—80% вартості предмета), а реш-ту необхідних коштів залучає як позичку в одного або кількох кре-диторів (пайову частку може мати і постачальник, тобто виробник предмета лізингової угоди). При цьому борг виплачується в