якщо такий термін не зазначений, у розумний термін, орендар вправі, якщо прострочення відбулося по обставинах, за які відповідає арендодавець, зажадати розірвання договору фінансової оренди (лізингу) і відшкодування збитків.
У імперативній формі можна визначити такі основні обов'язки учасників лізингового договору.
Лізингодавець повинен:
купити майно;
повідомити продавця про те, що одержано майно, призначене для передачі його в лізинг визначеній особі;
надати майно в тимчасове володіння і користування лізингоотримувачу.
Лізиногоотримувач зобов'язаний:
використовувати лізингове майно тільки в підприємницьких цілях відповідно до його призначення і вимоги договору;
робити лізингові платежі в порядку і терміни, установлені договором.
Права й обов'язки учасників договору лізингу деталізовані в ст.11, 12 Закону «Про лізинг». Обсяг прав і обов'язків розрізнений у залежності від того, який тип і вид лізингу підлягає договірному врегулюванню.
Так, при здійсненні фінансового лізингу, лізингоотримувач вправі пред'явити вимогу якості і комплектності, термінам постачань і інші вимоги, установлені договором купівлі-продажу, безпосередньо до продавця. При здійсненні оперативного лізингу відповідає за недоліки переданого в лізинг майна сам лізингодавець. При виявленні таких недоліків, лізингоотримувач вправі зажадати від лізингодавця безоплатного усунення недоліків предмета лізингу, зменшення лізингових платежів або відшкодування своїх витрат, пов'язаних з усуненням недоліків даного предмета лізингу. Лізингодавач не відповідає за недоліки переданого в тимчасове володіння і користування майна, якщо вони були заздалегідь обговорені при скаладанні договору лізингу, або були заздалегідь відомі лізингоотримувачу, або могли бути виявлені лізингоотримувачем під час огляду предмета лізингу або перевірки його справності. 11 Финансовая аренда (лизинг) и ее правовое регулирование // Бухгалтерия банки, 1997, №3, с.28.
Крім прав, прямо передбачених Цивільним кодексом, що регулює права орендаря й арендодавця в частині фінансової оренди, вони мають комплекс прав, властивих їм і при інших видах орендних відношень.
Так орендар (лізингоотримувач) має право за згодою арендодавця здавати майно, що складає предмет договору фінансової оренди в суборенду (сублізинг) - особливий вид відношень, що виникають у зв'язку з передачею права користування предмета лізингу третій особі. Не припускається лише передача лізингоотримувачем третій особі своїх зобов'язань по виплаті лізингових платежів.
Орендар може також, за згодою арендодавця, передати в заставу предмет лізингу. Застава повинна бути оформлена окремим договором, між орендарем (лізингоотримувачем) і його кредитором. Лізингодавач може також використовувати свої права у відношенні предмета лізингу в якості застави третій особі, як учаснику лізингової угоди, так і не учаснику лізингової угоди. При цьому ризик вилучення застави на користь третьої особи розглядається як явне порушення умов договору лізингу з боку лізингодавця. Якщо предмет лізингу є придбаним за рахунок притягнутих засобів і є предметом застави за договором на притягнення засобів, його повторна застава не провадиться.
У тих випадках, коли предметом договору лізингу є складне спеціалізоване устаткування (комп'ютери, обчислювальні машини і т.д.) укладають договір лізингу з додатковим умовами, що породжує виникнення нового комплексу обов'язків у лізингодавця по наданню додаткових послуг лізингоотримувачу, що робляться як до початку користування, так і в процесі користування предметом лізингу. Комплекс, наданих додаткових послуг, як і багато інших питань, сторони можуть врегулювати в договорі фінансової оренди самостійно.
Як правило, лізингодавець робить додаткові послуги по здійсненню монтажних, пусконалагоджувальних робіт, навчанню персоналу, післягарантійному обслуговуванню, ремонту предмета лізингу і виконання інших робіт, без котрих неможливо використовувати предмет лізингу.
Участь банків в лізингових операціях.
Cуб'єктом лізингових операцій може бути банк. Його участь може бути як безпосередня, так і опосередкована.
У першому випадку банк безпосередньо виступає лізингодавцем відповідно до закону України “Про банки і банківську діяльність”. Для здійснення лізингових операцій банк повинен сформувати в своїй структурі спеціальний відділ або в складі кредитного відділу – спеціальну групу.
Таким чином у банків з'являється можливість здійснювати нові прог-ресивні форми обслуговування, що відрізняються від традиційного довго-строкового кредитування наданням додаткових послуг в сфері маркетингу та організації виробництва на базі передової техніки і технології.
Процес становлення лізингового бізнесу в Україні можна умовно поділити на два періоди. Перший припадає на 1989-1995 роки, коли такі операції здійснювали лише комерційні банки. У другому - 3 1995 й по сьогодні - у цій сфері працюють також спеціалізовані лізингові компанії, створені як за участі банківського капіталу так і без нього.
Переломним етапом становлення та розвитку лізингових відносин став 1998 рік, коли було прийнято основні законодавчі акти, що регулюють цей вид діяльності, зокрема Закон України "Про лізинг"*.
Отже, ринок лізингу в Україні перебуває на надзвичайно ранній стадії розвитку. Українська лізингова асоціація була формально заснована в червні 1997 року. До неї ввійшло 16 лізингових компаній із загальною кількістю 100 чоловік. За даними асоціації, кількість лізингових компаній зростає, причому деякі з них засновані, але лізинговою діяльністю не займаються. Ті ж компанії, які функціонують, здебільшого виконують роль агентів чи посередників між постачальниками устаткування і кінцевими
--------------
*. Мринська О. Роль банків у сфері лізингового бізнесу // Вісник НБУ.- 1999.-№ 6.- с.62.
споживачами. Обсяг місцевих лізингових операцій, що фінансуються з внутрішніх джерел, досить низький і оцінюється на рівні 10 млн. доларів США. Усі інші операції, повязані з лізингом або подібні до нього, фінансуються міжнародними постачальниками устаткування.
Останнім часом процес впровадження лізингу в Україні помітно пожвавився, з’явилися нові компанії як державного, так і комерційного спрямування. Непідробний інтерес до нової ринкової структури почали виявляти банки, страхові компанії. Зрозуміло, це ті фінансові інституції, які можуть стати реальними каталізаторами процесу утвердження лізингу.
Якщо банк виступає лізингодавцем, він має такі переваги:
розширюється коло банківських операцій, росте число клієнтів і відповідно збільшується