Висновок до І розділу

Найбільше непродовольчих товарів виробляє легка промисловість, яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а інші галузі промисловості - кордом, технічними тканинами тощо.

Галузь має значні потенційні можливості, проте використовують-ся вони недостатньо.

Пріоритетні завдання легкої промисловості - формування і розмі-щення державних замовлень та державних контрактів, координування діяльності підприємств, пов'язане з виконанням цього завдання, розроб-ка цільових програм перспективного розвитку нових видів сировини, збалансованого розвитку підгалузей.

Легка промисловість має тісні зв'язки з хімічними галузями. Вже нині Україна може використовувати власні потужності для виробництва синтетичної шкіри і клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капролак-таму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі. Розміщення легкої промисловості вигідно поєднується також з роз-міщенням важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайняті здебільшого жінки, а у важкій промисловості - чоло-віки. При розміщенні галузей враховують забезпечення трудовими ресурсами, народногосподарські функції і територіальні особливості окре-мих економічних регіонів України При будівництві нових підприємств, крім капітальних витрат, слід обов'язково враховувати витрати на соціа-льну інфраструктуру.

Серед основних галузей легкої промисловості найкраще розвиваються швейна, трикотажна, хутряна.

2. Проблеми розвитку легкої промисловості України

На початок 1991 року на Україні нараховувалося близько 160 фабрик які були зайняті у виробництві тканин та суконь. Але лише 30% доходу цієї галузі надходило до українського бюджету. За радянських часів продукція підприємств легкої промисловості входила до “групи Б” – саме тому цей сектор не отримував значних інвестицій та вважався не таким важливим як галузі, які входили до групи “А”. Проблеми, які існують зараз в промисловості України можна умовно розподілити на три групи:

Проблеми, які були породжені промисловими структурами, які Україна отримала в спадок від СРСР:

Проблема міжгалузевого обміну,

Оптової дистриб”юції товарів,

Сировинна проблема (зокрема, проблема давальницької сировини),

Проблема відносно великих виробничих витрат.

Спаду виробництва протягом 1991-1999

Проблеми економіки перехідного періоду: Це проблеми, пов’язані з недосконалістю українського законодавства:

Проблема захисту українського виробника,

Недосконале оподаткування підприємств.

Економічно-соціальні проблеми, які cформувалися протягом переходу до ринкової економіки

Проблема великих масштабів тіньового сектору виробництва, імпорту продукції,

Великий сегмент споживачів з низькими доходами (70% від усього населення),

Нестача кваліфікованих управлінців

Серед усіх інших проблем галузі, є такі, які не залежать потужностей підприємств виробляти якісну продукцію. Не залежать від бажання чи то можливостей підприємства її реалізовувати. Мова йде про рівень доходів населення. [10, с.84]

Адже, незважаючи на економічне зростання, в 2000 році реальна заробітна платня впала ще на 0,9% від попереднього, 1999 року. Зважаючи на цю обставину, а також на те, що приблизно 70-75% українців вважають себе бідними – текстильній промисловості доводиться брати до уваги і перешкоди до свого успішного розвитку, які мають такий характер.

Всі ці проблеми ми розглянемо в наступному розділі : Аналізі проблем галузі.

3. Аналіз проблем

I. Багато проблем, з якими зараз стикається українська промисловість породжені промисловими структурами, які Україна отримала в спадок від СРСР, серед них:

Неможливість здійснення міжгалузевого обміну.

Підприємства текстильної промисловості спеціалізувалися на виконанні обмеженої кількості технологічних та виробничих операцій і залежали від великої кількості суміжних виробництв-постачальників необхідних комплектуючих. Так, рівень

міжгалузевого обміну дорівнював 70-80% продукту який було вироблено.

Після 1991 року більшість підприємств були відірвані від їх звичних торгівельних партнерів. (До цього часу Росія та Білорусь постачали на українські підприємства сировину: тканини, шерстяні тканини, в’язані та нев”язані тканини).

Сировинна проблема тісно пов’язана з проблемою втрачених взаємозв’язків між галузями та країнами:

Хоча Південна Україна і була головним виробником котону для всього СРСР, але після 1956 року, коли поля котону були “перепрофільовані” в кукурудзяні – місцеве виробництво котону було знищено. А це означає, що зараз Україна не може похвалитися розвиненою субіндустрією, яка б постачала сировину для українських виробників одягу.

Головним постачальником бавовни для України був Узбекистан з Україна імпортувала приблизно 180,000 тон на рік. Бавовна ж, як і хімічні нитки- сировинні компоненти необхідні для в-ва одягу - майже не виробляється Україною.

Тому зараз текстильні п-ва зіткнулися з Проблемою відносно великих виробничих витрат.

Проблема виробництва продукції з використанням давальницької сировини.

Більш як 90% текстильної продукції України виробляється з давальницької сировини. На українських фабриках, відсутні оборотні засоби, щоб почати виробництво конкурентної продукції, погано налагоджена система збуту. Компанія “давалець” завантажує виробничі потужності фабрик, які в своїй більшості – стоять на місці, а платить вона українському виробнику – частиною продукції, яку було вироблено, таким чином українське п-во має кошти, для того, щоб платити заробітну платню своїм працівникам, а іноземна компанія отримує прибутки, реалізовуючи цю продукцію на ринках Західної Європи.

(В 2000 році з неї було виготовлено більш як 90% швейних та 70% трикотажних виробів). Так, більшість фірм - такі фірми як “Дана”, “Желань” ( власник єдиної на Україні розгалуженої сітки дистриб”юторних магазинів “Михаил Воронін”) – починали працювати з давальницькою сировиною в 1991 році (тоді її частка складала 90-95% об’єму випуску продукції.) Тепер – планується зменшити цю цифру до 40%.

Слід зауважити, що т. я. виробництво в швейній індустрії базувалося на давальницькій сировині, в 2000 експорт галузі перевищив імпорт. В 2000, більш як 90% верхнього одягу було вироблено з давальницької сировини.

Проблема дистрибуції товару.

Централізовану систему оптової та роздрібної дистрибуції товарів було зруйновано. Фабрики були змушені винаходити власні методи для продажу своєї продукції.

Як результат розпаду старої системи