Біля 80% від загальнонаціонального продажу одягу здійснюється на базарах, а також через власні магазини підприємств–виробників.

Застаріле обладнання.

Обладнання фабрик було застарілим вже на момент 1991 року.(Таблиця№1) Тільки наприкінці 1980-х років галузь почала поступово оновлювати свої основні фонди. Але це було зроблено не на всіх п-вах, за ініціативою міністерства Легкої промисловості [10, с.25].

II. Проблеми економіки перехідного періоду:

З іншого боку бачимо проблеми, які є наслідками непослідовної політики реформування української держави:

Проблема захисту українського виробника.

В Україну продовжує надходити контрабандою текстильна продукція - за оцінками операторів, на українських базарах продається не менш як 70% одягу без відома фіскальних органів. [9] Так, роздрібний продаж офіційно імпортованого товару приносить не більш як 10 млн. грн., за даними ж Держкомстату – імпорт зимового одягу складає 41 млн. грн. ( за 2000 рік).

Як правило, 40-60% тіньового товару потрапляє до України з Турції, Китаю, Польщі. Так, в 2000 році за даними Держкомстата в Україну було ввезено 1,8 млн. шт. Верхнього одягу, з них 1,2 млн. шт. – нелегально. І, уже зараз 80% продукції на ринках – турецького виробництва.

Недосконале оподаткування підприємств.

III. Економічно-соціальні проблеми, які cформувалися протягом переходу до ринкової економіки

Небажання інвесторів вкладати кошти в текстильну пром-ть. Цьому сприяє політична нестабільність в країні, відсутність реформованого податкового законодавства.

Як наслідок, з попереднього пункту випливає проблема

Великих масштабів тіньового сектору. Так, за даними Держкомстату, українські виробники одягу виробили минулого року – 6 млн. шт. верхнього одягу, з них – 1 млн. було реалізовано на вітчизняному ринку. Реально ж на ринку продається вдвічі більше вітчизняного товару – 2 млн. шт.[10, с.57]

Сегмент споживачів з низькими доходами, з місячним доходом меншим, ніж Euro 120 становить приблизно 80% ринку споживачів.

Неконкурентоздатність української текстильної продукції порівняно з дорогим одягом із Західної Європи.

Українські споживачі воліють купувати фірмові речі, з гарантією якості, і хоча дорогий товар із Західної Європи і забезпечує лише 10-15%, від загального продажу на споживацькому ринку, тобто на Україні в нього мало покупців, але його купують.

Нездатність конкурувати з більш дешевою продукцією, яка імпортується з Терції, Польщі. Споживачі купують те, що або якісніше або дешевше. Такий товар залишається лідером по продажу – і становить 75-80% від загального продажу.

Виникає необхідність в кваліфікованих управлінцях, які б розумілися на фінансових, економічних принципах функціонування п-ва в умовах ринкової економіки.

Висновок до 2 розділу

Легка промисловість, як і багато інших вітчизняних галузей, переживає чимало проблем у своєму розвитку.

Так, на початок 1991 року на Україні нараховувалося близько 160 фабрик які були зайняті у виробництві тканин та суконь, сьогодні їхнє число коливається в межах 100.

До головних проблем галузей легкої промисловості можна віднести:

Проблема міжгалузевого обміну,

Оптової дистриб’юції товарів,

Сировинна проблема (зокрема, проблема давальницької сировини),

Проблема відносно великих виробничих витрат.

Спаду виробництва протягом 1991-1999

Проблема захисту українського виробника,

Недосконале оподаткування підприємств.

Великий сегмент споживачів з низькими доходами (70% від усього населення),

Нестача кваліфікованих управлінців

3. Пропозиції до розв’язання проблем

легкої промисловості

Захист українського виробника

Більшість країн світу імпортує ті товари, яких не має на власному ринку. Крім того, встановлюються квоти на імпорт таких товарів, які виробляються в країні. У нас існує нагальна потреба в розробці таких законів.

Для розв’язання цієї проблеми було розроблено пропозиції на Раді Директорів підприємств текстильної промисловості України, які було направлено до уряду. Так, наприклад, щодо питання про оподаткування продукції було розроблено проект сплати всю необхідну суму податків не в 40-ка податках, які зараз діють на Україні, а в одному. А потім вже – нехай податкова вирішує, розподіляє ці податки [11, с.19].

Потрібно поставити такі умови торгівлі, які захищають свій ринок. Наприклад, в магазинах Прибалтики націнка на власну продукцію – 18%, натомість у нас – цілих 20-25%. Що, звісно, і стає головними перешкодами на шляху до реалізації продукції. Подивимось, що відбувається при реалізації продукції: в найкращому випадку українське пальто попадає до нашого покупця відразу ж : фабрика- магазин. В найгіршому – повертається у вигляді імпортного товару , вже полежавши на полицях західних магазинів, та залишившись там без попиту. Назад, на батьківщину, ці вироби завозяться фірмами-імпортерами.

Орієнтація виробництва текстильного одягу на громадян з середнім рівнем доходів.

Оскільки дешева продукція користується попитом у населення. То існує конкуренція з боку дешевих товарів із Турції, Китаю. У вітчизняної продукції з’явився ще один конкурент – одяг “Секунд хенд” (тільки минулого року він займав об’єм ринку, який дорівнює приблизно 51.000 тонам або Euro 120 млн. Імпорт “Секунд хенд”: здебільшого ( 80% ) завозиться з Західної Європи. Як наслідок цього бачимо, що “Секунд хенд” став важливим фактором спаду продажів українських виробників, навіть на внутрішньому ринку.

Так, загальний спад виробництва по типах продукції сектору складає: продажі тканин вироблених в Україні впали на 20%, в’язаного одягу – на 22%, і швейних виробів – на 59% від виробництва 1999 року.[1, с.38-39]

Але тут, потрібно орієнтуватися на середній клас. Виробляти товари для людей середнього достатку. Які все ж таки віддають перевагу якості за більш дорогу ціну, а не дешевим але зовсім не якісним товарам з Китаю.

Так як саме ці громадяни забезпечують основний оборот коштів : адже продажі товарів для цієї групи людей приносять дохід : 60 млн. грн., 15-20 млн. приносять малозабезпечені споживачі і покупці які купують дорогу модний одяг – витрачають