Незважаючи на значний строк експлуатації шахт, обсяги ре-конструкції і будівництва нових шахт з 1975 р. стали різко змен-шуватися. За останні 15—20 років у Донбасі не було закладено жодної шахти, у Львівсько-Волинському басейні — одна, в Дніпровському басейні — один розріз. Остання масова реконструкція вугільних шахт була проведена у другій половині 60-х — на по-чатку 70-х років. Тоді вона була здійснена на 25% підприємств.

Однією з причин такого важкого стану було обмеження капі-тальних вкладень на оновлення виробничих потужностей вугіль-ної промисловості України. Це пов'язано з тим, що протягом трьох останніх десятиліть вся інвестиційна діяльність у вугільній промисловості була орієнтована на розвиток видобутку вугілля у східних регіонах колишнього СРСР.

Усе це і визначило різке гальмування процесу оновлення ви-робничих потужностей і погіршення структури шахтного фонду в Україні.

Виробничі потужності, що вибули у 1991—1997 pp., склали 78,7 млн. т. Це призвело до втрати реальної виробничої потужно-сті шахтного фонду в обсязі 77,3 млн. т і зниження видобутку ву-гілля до надзвичайно низького рівня — 75,9 млн. т в 1997 р. при 164,8 млн. т в 1990 p., або більше ніж у два рази (табл. 8).

Найбільше зниження обсягів видобутку відбулося за цей час у Дніпровському буровугільному басейні — на 84,8%, тоді як у Донецькому — на 51,1 %, а Львівсько-Волинському — на 65,7%.

Таблиця 3

ВИДОБУТОК ВУГІЛЛЯ В УКРАЇНІ у 1990—1997 pp., млн. т |

1990 | 1991 | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 | 1996 | 1997

Україна | 164,8 | 135,6 | 133,6 | 115,7 | 94,4 | 83,6 | 71,7 | 75,9

Донецький басейн | 145,1 | 120,4 | 119,4 | 103,6 | 85,3 | 76,4 | 66,3 | 70,9

Львівсько-Волинський басейн | 10,5 | 8,0 | 8,4 | 8,0 | 6,4 | 4,9 | 3,8 | 3,6

Дніпровський басейн | 9,2 | 7,2 | 5,8 | 4,1 | 2,7 | 2,3 | 1,6 | 1,4

* За даними Міністерства вугільної промисловості України.

Із загального обсягу постачання вугілля на територію України до 95% припадає на донецьке вугілля, з якого майже 30% стано-вить коксівне. Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпров-ського басейну використовується головним чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі економіки.

Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніп-ропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використо-вується головним чином для потреб енергетики та коксохімічної промисловості. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики.

Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (Івано-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енерге-тичні потреби. Буре вугілля використовується головним чином для виробництва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черка-ська області).

Частина вугілля із Луганської, Дніпропетровської та Донець-кої областей постачається на експорт, головним чином у Молдо-ву та країни далекого зарубіжжя.

Імпорт вугілля в Україну здійснюється в основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної промисловості) та Польщі.

Першочерговим завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація вибуваючих потужностей за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних шахт й переглянути політику цін на вугілля і вугільну продукцію. Це дасть змогу дещо спові-льнити спад виробництва, а потім стабілізувати видобуток вугіл-ля і створити передумови для його зростання завдяки будівницт-ву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції діючих та при-діленню особливої уваги технічному переозброєнню галузі.

Підприємства вугільної промисловості відносяться до еколо-гонебезпечних, оскільки розробка вугільних родовищ істотно впливає на гідрохімічний режим експлуатації поверхневих і під-земних вод, посилює забруднення повітряного басейну, погіршує родючість грунтів.

Специфічним забрудненням водних басейнів республіки є скидання значної кількості високомінералізованих шахтних вод у поверхневі водойми та водостоки, а також у накопичувачі, в яких відбувається відстій шахтного водозливу та зливу збага-чувальних фабрик.

Вугільна промисловість забруднює і повітряний басейн. Ви-киди забруднених речовин в атмосферу підприємствами Мінвуглепрому становлять до 25% від викидів цих речовин по Україні. На очисні споруди направляється менше половини всіх викидів, з яких уловлюється й обезводнюється 95%. Решта викидів здійс-нюється без очистки у вигляді газоподібних та рідких речовин.

Значним джерелом забруднення повітряного басейну, поверх-невих та підземних вод, а також зниження родючості грунтів є розміщення відходів вуглевидобутку і особливо вуглезбагачення в спеціальних природних відвалах та накопичувачах — щорічно у відвали скидається 60—70 млн. м3 породи. Кількість природних відвалів становить майже 1300, з яких близько 300 — це ті, що горять. Втрата родючості земель під відвалами становить більш як 7000 гектарів.

Незадовільний екологічний стан у вугледобувних районах, особливо у Донбасі, посилюється також високим рівнем концент-рації підприємств металургійної та хімічної промисловості, що по-силює техногенне навантаження на навколишнє середовище і харак-теризує його як надзвичайно небезпечне для здоров'я населення.

4. НАФТОВА І НАФТОПЕРЕРОБНА ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН, ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

На території України вперше видобуток нафти розпочато в Передкарпатті на початку XVII ст. Як галузь промислового вироб-ництва нафтова промисловість розвивалась на базі Бориславського нафтового родовища в кінці XIX — на початку XX ст. із засто-суванням глибокого буріння свердловин.

У той же час було відкрито і ряд інших родовищ у Передкар-патті. Найбільшого рівня видобуток нафти досяг в цьому районі у 1909 р. (2053,1 тис. т), однак у подальшому він почав знижувати-ся і становив у 1938 р. 370 тис. т.

У повоєнні роки нафтова промисловість Передкарпаття швид-ко розвивалась. Було здійснено докорінну реконструкцію підпри-ємств галузі на новій технічній основі. В результаті